Щоденник євроатлантиста. Німецька вдячність
Михайлу Горбачову в останні роки не бракувало особливої уваги на Заході. Барак Обама зустрівся з ним раніше, аніж зі своїм безпосереднім російським колегою. Потім, звичайно, американці обіграли ситуацію так, що начебто Горбі просто зайшов у Білий Дім на чай до Джо Байдена, а новий американський президент, який має звичку прогулюватись кабінетами, випадково заглянув на вогник до свого зама й наштовхнувся там... правильно, на Міхаїла Сергєєвіча.
Горбачов з'являвся не лише в Білому Домі. Його прізвище прикрашало громадський транспорт європейських міст, закликаючи пити виключно горілку, названу на честь "прогресивного радянського генсека". А його задумлива постать на задньому сидінні дорогого авто поруч з профільним продуктом компанії Луї Віттон – їхньою сумкою, мала переконати світову громадськість, що кращого аксесуару для серйозної людини з претензією на щось у цьому світі просто годі знайти.
Одним словом, Горбачов не лише допоміг рознести систему, в якій він, відставний політик, можливо і ніколи б не дізнався про існування конкретно названого французького бренду, він ще й зміг інтегруватись у неї значно безпроблемніше, аніж деякі нинішні російські керівники.
У Берліні, де в останні кілька днів я спостерігала за тим, як німці (чи, швидше, туристи плюс німці) святкують 20-річчя падіння Берлінської стіни, Горбачов був незамінним фігурантом всього дійства. Без людини у куцій шкірянці не обходилась жодна поважна церемонія, де його партнерами були як люди з минулого (Гельмут Коль чи Буш-старший), так і з теперішнього (канцлер Меркель); жодні новини, де його присутність у Берліні фіксувалась поруч з прізвищами Саркозі та Хілларі Клінтон (оминаючи будь-які згадки про приїзд у німецьку столицю Дмітрія Медвєдєва) та жодні поважні газети, які ледве не щодня видавали на-гора як не інтерв"ю з Міхаїлом Сергєєвічем, так його власну статтю. Такий інтенсивний медіа-штурм наштовхував на думку про те, що Горбачов досі намагається переконати в чомусь не лише міжнародну публіку, а й самого себе. Чи, можливо, його просять це зробити два відомих співгромадяни. Бо, чесно кажучи, трохи дивно виглядали месиджі екс-генсека про неправильність "прискореного" розширення ЄС та НАТО за рахунок країн Центрально-Східної Європи і заклики створити європейську систему колективної безпеки, яку всіма силами зараз просувають у Кремлі.
Проте, насправді, Горбачов міг би дозволити собі й далі спілкуватись з Заходом без жодного ризику нанести шкоду своєму західному "бренду" промоцією тих чи інших кремлівських фішок. Він вже й так зробив все для того, аби російське керівництво почувалось більш ніж комфортно зі своїми часом божевільними ідеями, фобіями та комплексами у Берліні. Адже допоки в Німеччині при справах залишається покоління, котре увечері 9 листопада 1989 року першим прийшло на власні очі переконатись, як падає стіна, і поки понад 80% німців вважають об"єднання Німеччини правильним рішенням, подяка до Росії за той прекрасний день буде ще не один раз перекривати все те, що примушує європейців цю Росію недолюблювати, зневажати чи ігнорувати.
Берлін
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
