3 грудня 2009, 10:56

Щоденник євроатлантиста. Шведи нам в ЄС уже не друзі?

Перебуваю зараз у Брюсселі, але думками частково в Стокгольмі. Причина проста: зустрілась із кількома поважними євросоюзівськими дипломатами, які розповіли, як Швеція у ролі президентства в Євросоюзі готується до саміту Україна-ЄС, що завтра відбудеться в Києві. Те, що мені розповіли, виглядає дуже сумно: країну, на яку в Києві покладали неабиякі сподівання у зв"язку з її головуванням в ЄС, наче підмінили. Таке враження, що все, що пропонує Україна, сприймається в штики. А інколи навіть проглядаються явні російські вуха.

До того, як перейти до конкретики й пояснити, у чому справа, нагадаю: Швеція – та країна, яку останні років сім в Києві наполегливо сватали в українські лобісти в Євросоюзі. Фактично, Стокгольм став нашим основним товаришем і захисником серед країн так званої старої Європи (не рахуючи хіба Британії). Це вони у свій час, думаючи про майбутнє розширення ЄС на Схід і з абсолютно благими намірами щодо України, ініціювали Європейську політику сусідства (інша справа, що з неї вийшло в результаті). Це вони разом з поляками проштовхували Східне партнерство ЄС (знову ж таки інша справа, в що вона перетворилась у підсумку). Це вони не боялись публічно говорити про те, що бачать Україну в Євросоюзі. Як наслідок – українці щиро вболівали, аби саме шведський міністр закордонних справ (з власного спілкування з ним можу сказати, що дійсно дуже обізнаний та небайдужий до України політик) посів фактично пост першого міністра закордонних справ ЄС. Хоча після призначення Андерса фог Расмуссена генсеком НАТО стало зрозуміло, що двох скандинавів на ключові пости в Євросоюзі і Північно-Атлантичному Альянсі не допустять.

Зрештою, може воно й добре, що не допустили. Бо що відбувалось під час підготовки саміту в Києві? Шведи на різного роду консультаціях з українськими колегами та неофіційних розмовах договорились до того, що засумнівались в європейській ідентичності України загалом і, як вже водиться в ЄС останні кілька років, що її варто фіксувати в підсумковому документі саміту. Питання: як можна було промотувати членство України в ЄС, щоб потім вагатись із європейською ідентичністю України? Це якась особлива скандинавська логіка? А хто ж тоді шведська меншина, яка мешкає на Півдні України, і слухаючи пісні котрої старошведською мовою король Швеції плакав, коли перебував у наших краях? Не європейці?

Подібний підхід спостерігається, як свідчать мої джерела, і з запровадженням так званої дорожньої карти щодо безвізового режиму між Україною та ЄС. Шведи навіть і чути не хотіли про будь-які навіть досить обтічні формулювання про "початок підготовки до запровадження дорожньої карти" у спільній заяві за результатами саміту. Це тим більше дивно, що процес лібералізації візового режиму продовжується. Останнє зрушення в цьому плані – українським переговірникам вдалось домовитись про те, щоб у категорію громадян, котрі мають право на полегшені умови отримання заповітного шенгенського штампика в паспорті, включити представників громадських, а також релігійних організацій. Крім того, Єврокомісія дала начебто добро на те, аби безвізовий режим із ЄС отримали власники службових паспортів. Це важливо, оскільки лише з вісьмома країнами Євросоюзу в України укладені подібні угоди, решта чекали схвального кивка з боку якраз Європейської Комісії. Один шведський дипломат, щоправда, довго й нудно розповідав мені, що знає, як в Україні видаються (а точніше купуються) службові паспорти, отож, вони й не поспішали. Загалом, із візами цікава ситуація вималювалась. За деякою інформацією, лише три країни в ЄС останнім часом активно лобіювали запровадження для України дорожньої карти з приводу безвізового режиму: Литва, Естонія та Словаччина.

І ще один момент: шведи останнім часом чомусь почали ні з того ні з сього апелювати до Росії. То пропонували виписати у підсумковому документі завтрашнього саміту якісь дивні формулювання про те, що вся відповідальність за транспарентність поставок російського газу до ЄС має лежати на Україні. То наводять у приклад Дмітрія Медвєдєва, який пообіцяв збільшити число зобов'язань Росії у питанні змін клімату з 20 до 25%, натякаючи, що Україна має на нього рівнятись. То навідріз відмовляються (хоча і знають, наскільки це важливо для українського президента) покласти колоски до меморіалу пам'яті жертв Голодомору. Те, що навіть Лукашенко не побоявся зробити. Більше того, ще й калину посадив. Можливо, шведи настільки серйозно сприйняли свою нещодавню згоду на проходження через їхню територію ініційованого Росією "Північного потоку", що тепер готові і в своїй зовнішній політиці щодо інших країн зважати на думку Москви?

На все це у наших дорогих друзів практично одне пояснення: мовляв, нема консенсусу в самому Євросоюзі. Натомість наші колеги з інших країн ЄС, прихильних до України, акуратно нагадують: у підготовці подібних документів саміту країна-президент відіграє провідну скрипку. У цьому українці минулого року змогли переконатись під час головування Франції: теж не було консенсусу з приводу Угоди про асоціацію з Україною, але Ніколя Саркозі довів це питання до логічного кінця. Хоча, нагадаю, Франція ніколи не претендувала на роль лобіста України в Євросоюзі.

Звісно, будь-хто може зауважити: а що Україна конкретного зробила в цьому році, аби наблизитись до ЄС і, відповідно, викликати симпатію шведського президентства? Вона що створила єдиний міграційний орган, про який в євросоюзівських бюрократів вже болить язик говорити і який не дає змоги просунутись на переговорах з безвізового режиму? Чи Верховна Рада прийняла Повітряний кодекс? Чи може законопроект про засади функціонування внутрішнього ринку газу в Україні, дуже бажаний для приєднання України до Європейського енергетичного співтовариства? До речі, 19 грудня начебто засідатиме Рада міністрів цієї ініціативи і вона начебто має дати зелене світло членству України в цій ініціативі, але юридичне оформлення все одно відбудеться лише після ухвалення вищезгаданого документу. Пишу "начебто", бо вже, за деякою інформацією, почалась підривна робота й у цьому питанні. Як свідчать мої джерела, Путін у Ялті встиг розповісти Тимошенко, що не треба Україні туди поспішати.

Отож, розчарування Україною в ЄС (і зокрема в Швеції) можуть пояснити навіть самі українці. Але є один нюанс: ніхто напередодні нинішнього саміту не просив Євросоюз про якісь захмарні для нього речі, як-то пресловута перспектива членства для України. Йшлось про мінімум. Або ж речі, які не мають нічого спільного з тим, який прогрес зробила Україна на шляху до ЄС – як-то жест уваги до жертв Голодомору. Проте, шведи чомусь вирішили показати зуби...

powered by lun.ua

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...