21 грудня 2009, 18:52

Щоденник євроатлантиста. Річниці Хартії про стратегічне партнерство зі США присвячується

Минулого року у цей час американці зробили різдвяний подарунок українським колегам – підписали Хартію про стратегічне партнерство між обома країнами. Подарунок виявився не зовсім таким, як його хотіли бачити в Києві, оскільки в ньому не були прописані гарантії безпеки для України, що після грузинської війни було більш ніж актуально. Власне, за моєю інформацією, саме після минулорічних подій в Грузії Україна звернулась до кількох країн (включно, наприклад з Францією і Польщею) підписати подібні документи. Відгукнулись лише американці.

Так чи інакше, безпека – це те слово, що й сьогодні найчастіше звучить з вуст українських полісімейкерів, як тільки мова заходить про відносини з Америкою. Саме безпековий контент є ключовим, наприклад, для міністра закордонних справ Петра Порошенка (про що він сам каже на більш-менш неформальних зустрічах). Ідея про двосторонні безпекові гарантії з Вашингтоном, котрі б підсилили в пух і прах рознесений критиками Будапештський меморандум, стала в останні роки модною фішкою і в українських експертних колах.

Однак, насправді ситуація виглядає таким чином, що якщо проаналізувати безпековий (та й зовнішньополітичний загалом) порядок денний України та Америки, то виявиться цікава річ: інтереси двох країн суттєво розходяться або на офіційному, або на рівні політичних еліт та громадської думки. Я лише назву кілька моментів, де інтереси Києва та Вашингтона розходяться на кількох рівнях. І, до речі, автоматично позбавляють Ющенка епітета "проамериканський".

По-перше, це Афганістан. Після неодноразових вмовлянь американської сторони посилити свою присутність в цій наразі пріоритетній для США країні, в українській столиці вдалось відстояти свою початкову позицію: жодного військового контингенту. Це при тому, що Грузія, з якою Україна виступає у зв'язці в євроатлантичних справах, погодилась надати найбільший серед усіх американських союзників контингент, якщо виходити з розрахунку на душу населення (про це, принаймні, доводилось чути два тижні тому в Брюсселі від Хілларі Клінтон).

Україна ж, як я вже писала раніше, наразі активно користується формулою, котру свого часу порадив Ющенку президент Буш, акцентуючи не на цифрі нашої присутності в цій країні, а на намірі збільшити контингент в кілька разів (до 30 осіб з 10-ти). Більше того, в деяких афганських питаннях Україну випереджають Росія (і навіть Казахстан). Про це свідчить хоча б історія з прийняттям рішення щодо транзиту невійськових вантажів до Афганістану через територію України: декілька відомств (чи то офісів конкретних посадових осіб) ніяк, за наявною інформацією, не могли домовитись, чи потрібна для такого рішення згода Верховної Ради чи ні. Так що, якоюсь мірою Ющенко виявився менш проамериканським, ніж Кучма, котрий, як ми всі добре пам"ятаємо, не довго думаючи направив контингент до Іраку.

По-друге, Косово. Україна до цього часу не визнала, як йдеться у рекламному ролику цієї новоспеченої країни на CNN цю "наймолодшу демократію Європи", незважаючи, знову ж таки, на натяки з боку американців зробити це. Ще президент Буш в розмові з автором цих рядків у Білому Домі в березні минулого року висловився більш чітко: розраховуємо, що Україна найближчим часом визнає незалежність Косово.

По-третє, ядерне роззброєння. Якщо адміністрація Обами (як, власне, і попередні демократичні адміністрації), більш ніж помітно переймається процесом ядерного роззброєння у світі, то в Україні спостерігаються зовсім інші тренди. Не знаю, чи проводилось дослідження з приводу того, як українці ставляться до здачі Україною у свій час ядерної зброї, але якби таке було, відповідь, очевидно, прозвучала "ні". Думка про те, що не треба було віддавати ядерну зброю є домінуючою серед нинішніх політичних еліт України.

По-четверте, відносини з Білоруссю. Якщо в Україні з приводу цієї країни спостерігається повний консенсус еліт (подібне є хіба ще з приводу Євросоюзу та, можливо, Польщі) – відносини потрібно розвивати, незважаючи на диктаторські замашки Лукашенка, то Сполучені Штати (на відміну від їхніх європейських партнерів) продовжують політику в дусі "спочатку бодай мінімальні кроки в бік захисту прав людини та свободи слова – потім діалог з Америкою та інші вигоди дружби з Заходом".

І останнє: незважаючи на розходження в деяких ключових питаннях з Україною, США, на відміну від деяких інших наших "стратегічних партнерів", можуть спокійно знаходити точки дотику з Києвом, не шантажуючи його і не принижуючи на міжнародній арені...

powered by lun.ua

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...