Щоденник євроатлантиста. Як Юля повторила Хілларі
У розпал останніх американських праймериз я написала статтю у "Дзеркалі тижня" про те, чому Хілларі Клінтон не буде президентом. Під час нашої передвиборної кампанії я її неодноразово згадувала, проте писати аналогічний матеріал про Тимошенко рука не підіймалась. Хоча б тому, щоб не підігрувати Януковичу та його доблесній команді. Тепер, коли результат виборів очевидний, дозволю все ж кілька думок з цього приводу озвучити.
На перший погляд, між Юлією Тимошенко і Хілларі Клінтон не більше спільного, ніж між українською прем'єркою та німецькою канцлер кою Меркель, котрих мені доводилось окремо порівнювати в "Щоденнику євроатлантиста" минулого року. Проте, якщо проаналізувати кампанії Хілларі і Юлі, то щонайменше один спільний момент все ж напрошується. Він полягає в тому, що вони АЖ ЗАНАДТО хотіли стати президентами. Відтак – виглядали штучно і нещиро. Причому настільки, що як якось зауважила одна моя знайома, просто через вередливість не хотілось їм цього дати.
Натомість, міжнародна практика все частіше демонструє, що ті, хто не марить кріслом, зазвичай здобувають популярність швидше. Минулого разу я вже писала про польського прем'єра Дональда Туска, котрий відмовився йти у президенти, маючи найвищий рівень підтримки, і цим самим лише здобув собі додаткові бали. Наразі згадаю німецького політика, котрий наразі володіє найнижчим рівнем недовіри в своїй країні. Це 38-річний міністр оборони Карл-Теодор цу Гутенберг, з яким мені пощастило пообідати на минулих вихідних у Мюнхені. Коли я запитувала своїх німецьких знайомих з тамтешнього експертного середовища, в чому секрет успіху цієї німецької зірки, що сходить – лунало два пояснення: він поводить себе досить незалежно і всім своїм виглядом та поведінкою демонструє, що не є одержимий владою та поважним міністерським кріслом. У Литві в свій час по достоїнству оцінили хід Альгірдаса Бразаускаса, який відмовився від повторного балотування в президенти (хоча мав змогу на них виграти), аргументуючи це тим, що хоче дати дорогу молодим.
Власне, й український досвід багато в чому підтверджує: необов'язково марити владою, щоб її отримати. Янукович, який хоч і говорив про реванш, поводив себе так, ніби крісло на Банковій йому й даром непотрібне. У свій час сплеск симпатій до Арсенія Яценюка спостерігався, коли він з легкістю позбувся спікерського крісла.
Проте, є ще одна спільна річ між місіс Клінтон та пані Тимошенко. Обидві довели – кожна в своїй країні, що суспільство і в Сполучених Штатах, і в Україні готове сприйняти жінку-президента. І це притому, що Хілларі, як і Юлю, під час передвиборної кампанії теж відправляли на кухню. Навіть з конкретною метою – опановувати нові рецепти печива. Щоправда, це робив не її безпосередній суперник з передвиборної гонки...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
