25 лютого 2010, 15:07

Щоденник євроатлантиста. Позаблоковість як карт-бланш на повний "бєспредєл"?

Всі, хто думав, що зовнішня політика Януковича і Ко буде своєрідним Кучма-light, глибоко помилялись. Полегшеної версії багатовекторності за Леонідом Даниловичем, поки що не передбачається. Натомість, пропозиції регіоналів до загадкової коаліційної угоди та інавгураційна промова Януковича, дають всі підстави говорити про повноцінний Кучма-hard. Адже що б там не казали, другий президент України теж любив побавитись то в НАТО, то в ЄЕП, викидаючи після зустрічі з Путіним положення про євроатлантичну інтеграцію з військової доктрини, але законодавчо закріплювати позаблоковий статус України – те, що власне, зараз і пропонують регіонали – навіть він ніколи не осмілювався.

У таких різких зовнішньополітичних рухах Януковича дивують кілька моментів. По-перше, це те, як доблесні регіонали самі собі суперечать. Вони хочуть раз і назавжди зробити так, аби Україна не змогла приєднатись до жодних військово-політичних союзів, однак підтримують членство в Євросоюзі, який, дозволю собі нагадати, також містить військову складову у вигляді Європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Ось чому, наприклад, нейтральна Австрія вимушена була після вступу до ЄС у відносно недалекому 95-році вносити спеціальне доповнення до Конституції у вигляді статті 23f, в якому йшлось про те, що Акт про нейтралітет цієї країни не стане перешкодою для її участі в ЄПБО...

Так само наша нова "демократична влада" протирічить сама собі, коли в пункті 5.2 коаліційної угоди пише про позаблоковість, а в пункті 5.5 вже обіцяє забезпечити виконання Хартії про стратегічне партнерство між Україною та Сполученими Штатами. Але ж як вони можуть це "забезпечити", якщо в одному з пунктів Хартії йдеться про підтримку євроатлантичної інтеграції України, яка, звісно, жодного відношення до декларованого позаблокового статусу не має?

По-друге, як я вже неодноразово згадувала у рамках "Щоденника євроатлантиста", позаблоковість – це дороге задоволення. І хто, як не колишній посол України в Швеції Леонід Кожара міг би знати, що навіть заможні шведи все частіше й частіше говорять про те, аби відмовитись від такої дорогої забаганки І їх зрозуміти можна: якщо оборонні витрати естонця як представника країни-члена НАТО становлять $101, то у позаблокового шведа – це фактично $800 (!!!!!). Думаю, всі законослухняні платники податків мають повне право поцікавитись у Януковича, де він збирається брати гроші на таке задоволення?

По-третє, дивує те, як регіонали здають Росії всі найделікатніші позиції навіть без особливих зусиль з боку останньої. Законодавче закріплення позаблокового статусу – це настільки царський подарунок для Кремля (і можливо взагалі найбажаніший на даному етапі), що лише за одну потенційну можливість такої фіксації можна було б багато чого виторгувати. Регіонали не жадібні – вони роздають все направо і наліво задарма. Хочете консорціум? Будь ласка. Пролонгацію Флоту? Чому б і ні. Позаблоковий статус. Вже давно готові. Остаточні похорони ГУАМ? Взагалі без питань. Навіть колишній президент Молдови, комуніст Воронін довго й нудно водив Путіна за ніс, вибиваючи нові й нові поступки з російського боку, перед тим, як пообіцяв продати те, що й так було записано у Конституції Молдови – заповітний для Росії позаблоковий статус. А тут все й оптом лише за благословення Кирила та зустріч з Медвєдєвим в Кремлі? Розпіареним донецьким прагматизмом навіть не пахне... Натомість наштовхується висновок: або Янукович бачить національні інтереси України абсолютно так само, як їх бачить російське керівництво, або просто підпорядковує своє бачення баченню російських колег...

Хоча про що тут можна говорити, якщо минулого тижня під час обіду в одного поважного західного посла, чи не ключовий зовнішньополітичний стратегів Януковича розповів, що болючі питання з Росією на кшталт базування Чорноморського Флоту РФ новий президент поставить в самий кінець списку і взагалі начебто не буде їх ставити в діалозі з російськими колегами. Мовляв, не такий він дурний, щоб їхати в Москву й говорити про такі делікатні речі... Ніби не зрозуміло, що якщо він не буде про це говорити, то його російські партнери самі перенесуть подібні питання на перші місця в списку...

І ще одне: членство в будь-якій цивілізованій організації – чи НАТО, чи Євросоюзі – означає для Януковича та Ко гру за чіткими правилами, а позаблоковість – це, звичайно, карт-бланш для того, аби встановлювати свої правила й займатись різними формами "бєспределу" в межах однієї країни... Звісно, чому б і не хотіти такої позаблоковості...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...