27 квітня 2010, 18:55

Щоденник євроатлантиста. Тепер нехай доведуть, що вони не ''маріонетки''

У той час, як у Верховній Раді намагались всерйоз і надовго легалізувати музей російського військового сорому у Севастополі, в Українському домі віце-прем'єр міністр України Володимир Семиноженко входив у роль ледве не головного євроінтегратора країни.

А саме – він зачитував вітання свого шефа Миколи Азарова до учасників Форуму "Україна-Європа", який вже четвертий раз організовує Едуард Прутнік разом із польськими колегами. Послання Азарова було написане явно для закордонної публіки, яка переважала в залі. Проте навіть іноземці ледве стримували усмішку, коли почули від віце-прем'єра зізнання про те, що вже за 50 днів президент України довів: він є найбільш проєвропейським і найбільш проукраїнським президентом за всі часи незалежної України. А зробив такий висновок український прем'єр тому, що національні інтереси нової української влади начебто збіглись із тими, що є у країн Євросоюзу.

Очевидно, йшлось про те, що в Німеччині та Франції теж вважають, що з Росією треба дружити, в Євросоюз нахабно не рватись, а про НАТО взагалі забути. Що ж, так само як позиція Віктора Ющенка багато в чому збігалася з позицією країн-членів так званої "нової Європи", деякі позиції Віктора Януковича дійсно в чомусь нагадують бачення "староєвропейців". Але є одна проблема: ТАКОЇ дружби з Росією не очікували від доблесної команди навіть найбільші русофіли Німеччини чи Франції. Брак уяви зрадив їх так само, як і багатьох українців.

Адже вони можуть скільки завгодно робити вигляд, що у них з Росією зближення йде на всіх фронтах, але за зачиненими дверима ЄЕП вони називають дешевою путінською карикатурою Євросоюзу. Вони можуть скільки завгодно продавати росіянам "Містралі", але при цьому перебувати під легким шоком від російських одкровень про те, що французький корабель (як розповів мені один поважний французький посадовець) занадто комфортний для російських моряків, і це його серйозний недолік. Вони можуть скільки завгодно робити вигляд, що Росія залишає Флот в Криму, щоб впритул зайнятись лише Україною, але не один з них вже встиг риторично запитати: а чи так би важливо було росіянам зберегти Флот, якби американці не оголосили раніше про намір розташувати бази в чорноморських Румунії та Болгарії? Вони можуть скільки завгодно дружити з російськими колегами, але про всяк випадок поставлять охоронців у штаб-квартирі НАТО, аби росіяни під виглядом представників країн-членів Альянсу не пробирались на закриті засідання Альянсу. Вони можуть розповідати, що Україна повинна мати гарні відносини з Росією, але обов'язково порадять за приклад взяти Німеччину чи Болгарію, а не Білорусь чи Таджикистан. Тобто, країн-членів ЄС і НАТО, а не ОДКБ. Вони, звичайно, зроблять вигляд, що розуміють історичні нюанси, пов'язані з перебуванням ЧФ РФ в Севастополі, але щиро подивуються, чому раптом в Україні має перебувати флот держави, яка не є союзником Києва в жодному військово-політичному блоці і начебто не збирається ним ставати. Принаймні, про членство в ОДКБ нова влада, на щастя, нічого не заявляла і, сподіваюсь, до подібного не дійде. До речі, на форумі Україна-Європа депутат-міжнародник від Партії регіонів Олексій Плотников розповів, що навіть із ГУАМу (де, до речі, теж присутня безпекова складова) вони Україну не збираються виводити.

Так, офіційно вони будуть довго й нудно розповідати (що вже зробили єврокомісар Фюле та генсек Расмуссен), що питання пролонгації ЧФ РФ в Криму – це питання двосторонніх відносин. Але де-небудь за чашкою кави вони можуть так само невимушено додати (в чому мені доводилось переконуватись не раз): "Але не існує країни-члена НАТО, на території якої перебували бази не країн-членів НАТО".Та й навіть якщо говорити про двосторонні відносини, то зрозуміло: якщо дійсно відбуватимуться серйозні інтеграційні процеси Києва, то двосторонні відносини Києва та Москви автоматично перетворяться в тристоронні з Брюсселем. І тоді Євросоюзу чи НАТО вже буде справа до того, хто насправді рулить на частині суверенної української території. Адже в чому полягає ще одна важлива проблема такої пролонгації? Згода Януковича надати притулок Флоту ще на 25 років примусила європейців (і не тільки) замислитись над тим, чи здатна Україна самостійно приймати взагалі будь-які стратегічні рішення. Не знаю, що потрібно буде зробити Януковичу, щоб після такої історії довести, що здатна.

Європейців не могло не шокувати те, що маючи за спиною такий потужний владний та електоральний ресурс, українська влада зламалась вже перед першим серйозним натиском ВВП і його партнера по владі. Навіть крихітна Молдова, котру Росія при бажанні могла в свій час розчавити винною блокадою та іншими дещо збоченими проявами "братської дружби", ніколи, як доречно зауважив на київському форумі тамтешній віце-прем'єр Віктор Осіпов, з власного бажання не погоджувалась на подовження перебування російської бази в Придністров'ї. Хоча, до речі, реальна мотивація Росії що в Криму, що у Придністров'ї однакова: всіма можливими засобами зберегти у Севастополі і Придністров'ї не те, що залишилось від ЧФ РФ чи 14 армії в Придністров'ї, а російський прапор.

Зрештою, справа не лише в європейській інтеграції України. Справа в тій "визначеності", яка, за словами Азарова, наступила з підписанням угоди в Харкові. Чи, точніше, в зневірі, яку породжує така визначеність. До цього навіть найбезнадійніші песимісти вірили, що рано чи пізно "чорна смуга" для України закінчиться і щось в ній таки почне відбуватись нормальне... Виявляється, віру теж можна забрати за п'ятдесят днів президентства...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Україна-Польща. Шанс на вихід з кризи довіри

Інколи у відносинах між двома країнами є питання, які отруюють все. Довіру. Співпрацю. Атмосферу. Таким питанням у відносинах між Україною та Польщею в якийсь момент стало питання пошукових та ексгумаційних робіт на території України...

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...