Щоденник євроатлантиста. Як Путіна-Медвєдєва перетворюють на Ющенка
Все, як відомо, пізнається в порівнянні. Навіть Путін чи Медвєдєв на фоні Януковича. Скільки б російські брати у політиці не говорили про прагматичність, в один прекрасний день може статись так, що у порівнянні з українською владою, вони видаватимуться занадто ідеологізованими та ідеалістичним. Іншими словами такими, яким російське керівництво раніше сприймало попереднього українського президента – Віктора Ющенка. Янукович може виявитись більшим прагматиком, аніж Путін з Медвєдєвим разом узяті.
Адже щоб не казали, імідж суперпрагматиків, який ліплять на своєму власному прикладі російські керівники, паралельно нашпигований масою ідеологічних й символічних кроків чи побажань, котрі вимірюються далеко не грошима. А в деяких випадках, навіть несуть явні збитки. Від платежів острову Науру за визнання Південної Осетії та Абхазії (та й, власне, самого утримання цих осколків імперії), до пролонгації угоди про перебування Чорноморського Флоту РФ у Севастополі (Путін сам зізнався, що за 40 мільярдів доларів п'ять таких баз міг би побудувати), чи планів побудувати Керченський міст – більш, ніж сумнівну з бізнесової точки зору затію.
З іншого боку – Янукович, який навіть спілкування з Медведєвим вчора почав з простакувато-меркантильного натяку про те, що перші оцінки візиту російського президента в Інтернеті зводяться до того, що "дождь – ето к дєньгам". І який навряд чи колись зрозуміє, що його одобрямс для європейської системи колективної безпеки Медвєдєва – це не лише ляпас НАТО, це ляпас Заходу загалом і тій системі колективної безпеки, на якій він тримався впродовж шістдесяти останніх років. Бо одна справа, як європейці, робити вигляд, що готові обговорювати медвєдєвську ініціативу (тим більше, що крім неї російський президент більш нічого світу не запропонував), а інша – робити подібні спільні заяви. І навряд чи Янукович здатний наразі усвідомити, що російський флот у Криму – це не металолом, як прийнято вважати в його рідній партії, а ліцензія на повну свободу дій, видана Росії на території незалежної держави. Поки росіяни в Севастополі – доти навіть така шустра українська влада, як зараз, не спроможна контролювати частину української території.
Дивує й інше, чому Янукович досі не може усвідомити, що налагодити відносини з Росією при бажанні може навіть грузинський президент Міхеїл Саакашвілі. Вся справа лише у ціні. Причому в ціні, яка для Росії, на відміну від Януковича, не вимірюється виключно грошима... Які рано чи пізно закінчуються, а, наприклад, відданий Росії Керч-Єникальський канал (що не дай Боже, звісно) вже Україні не повернеться...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
