9 червня 2010, 11:49

Щоденник євроатлантиста. Гра ''перехитрити Путіна''

Янукович явно недооцінював Росію, коли думав, що йому достатньо буде записати в нових Основах внутрішньої та зовнішньої політики положення про аморфну позаблоковість України. Думав, кине Росії цукерку, і та заспокоїться. Але, як не складно було помітити, особливих аплодисментів з російського боку з цієї нагоди не пролунало. Чому? Тому що в Росії прекрасно розуміють: жодних гарантій неповернення України на євроатлантичний курс новий закон не дає. Як зауважив один російський експерт в зовнішньополітичному опитуванні, котре наразі готує Інститут світової політики, якщо у вас навіть Конституція, де фігурує заборона перебування військових баз, не виконується, то чому мають виконуватись якісь Основи внутрішньої та зовнішньої політики?

Ще одна причина, чому у Білокам'яній спокійно сприйняли українські законодавчі ноу-хау може полягати у тому, що там відчувають: нелюбов Януковича до НАТО є досить неприроднім та штучним явищем. І його пояснення, чому потрібно фіксувати позаблоковість виглядають досить вже таки сумнівно: мовляв, це нереально, бо населення України не бажає. А якщо забажає, що тоді? Янукович почне особисто скасовувати закон? До речі, так само дивними видаються аргументи Леоніда Кучми, котрий днями де-факто схвалив українську позаблоковість, аргументуючи це тим, що в НАТО нас не хочуть. Наскільки мені відомо, Леоніда Даниловича завжди переслідувало таке відчуття. Один відомий дипломат мені розповідав, що по дорозі на Стамбульський саміт НАТО у 2004 році, коли Україна вперше попросила в Альянсу ПДЧ, Кучма допитувався в одного з обізнаних в натівських справах членів делегації: "А вони дійсно нас хочуть?". Але ж навіть після прийнятого в першому читанні законопроекту генсек НАТО підтвердив: "бухарестське рішення" щодо України залишається в силі. Тобто Україна буде членом Альянсом. Тільки тепер з уточненням "якщо захоче". Саме вона – не НАТО. Для мене особисто задіяний Кучмою аргумент виглядає досить небезпечним, бо його в потрібний момент можна буде зробити ключовим і в контексті Євросоюзу. Просто заявити на офіційному рівні, що євроінтеграція України відміняється, бо в ЄС нас ніхто не хоче...

Але повернімось до Януковича та Росії. Зокрема до того, чому, питається, український президент та Ко наполягли саме на формулюванні "позаблоковість", хоча кожен більш-менш обізнаний експерт чи журналіст впродовж останніх кількох місяців їм втокмачував: це не юридичний термін, а політичний. До того ж, термін, який явно віддає "холодною війною": позаблоковість буває, коли є протистояння блоків. А сьогодні не те що протистояння, але й блоків у класичному їх розумінні не існує. У Росії прекрасно розуміють: якби Янукович був на 100% впевнений, то фіксував би законодавчо не політичний термін "позаблоковість", а юридичний і зрозумілий для всього світу – "постійний нейтралітет".

Позаблоковість дає "регіоналам" поле для маневру. Чи, як що хочете, для відступу. Це мені підтвердили нещодавно і деякі поважні представники ЄС та НАТО, котрі мали на цю тему розмови з деякими підопічними нового президента. Останні західним гостям прямо й сказали: ми навмисно вибрали таке формулювання, бо воно нас ні до чого не зобов'язує юридично і потім, коли ситуація зміниться, можна буде зробити відкат. Янукович вступив у дуже небезпечну гру під умовною назвою: хто хитріший за Путіна? Якщо Путін розкусить цей задум, Януковичу можна тільки поспівчувати.

Більше того, є підстави вважати, що вже розкусив. Недаремно ж такий послідовний виразник кремлівських та білодомівських позицій як пан Затулін, заявив напередодні, що новий закон без НАТО – це добре, але взагалі-то треба було б провести референдум з цього приводу, аби подібне питання зняти з порядку денного назовсім. "Але хіба не більш послідовно було б провести не просто голосування у Верховній Раді, а референдум, щоб закрити це питання не тільки для нинішнього складу Ради, але й на багато років вперед", – риторично допитувався днями депутат Держдуми на українсько-російському круглому столі у Ялті.

Чим не показова заява? І не тільки тому, що в Росії не вірять Януковичу. Але й тому, що навіть в Росії не вірять, що рано чи пізно Україна знову не повернеться до теми євроатлантичної інтеграції.

Поки що Януковичу не завадило б прислухатись до експертів і нарешті усвідомити: занадто гарні відносини між Україною та Росією шкідливі для державності України. Якщо взагалі не загрожують її існуванню...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...