11 червня 2010, 18:32

Щоденник євроатлантиста. Повернення Яценюка в євроатлантичну сім'ю

Порадував сьогодні Арсеній Яценюк. На організованому його Фондом "Open Ukraine" круглому столі з безпекових питань відбулась свого роду євроатлантична реанімація Арсенія Петровича.

Він без жалю пройшовся по зафіксованій в Законі про основи внутрішньої та зовнішньої політики позаблоковості. Говорив про те, що це ніщо інше як внутрішньополітичні ігри владної команди. Попереджав про загрозу перетворення України на буферну зону між Росією та Заходом. Резонно нагадував, що НАТО не є блоком, тому позаблоковість – статус надто вже химерний. Висловлював впевненість, що сьогоднішня ситуація з позаблоковістю – ніщо інше, як зупинка на шляху до НАТО. Засудив підтримку Україною Європейської системи колективної безпеки імені Медвєдєва ("як приєднуватись до системи безпеки, якої нема?"). Прагматично наголошував, що вибір будь-якої системи безпеки – це вибір стандартів. Зрозуміло, що в НАТО вони кращі, аніж в керованому Росією ОДКБ.

Власне, говорив багато того, чого від нього очікували його потенційні виборці під час передвиборної кампанії, але, натомість, вимушені були слухати про дивні проекти на кшталт "Великої Європи". Якщо лідер "Фронту змін" продовжуватиме в такому ж дусі, то у нього є всі шанси стати єдиним в Україні високо рейтинговим політиком з дуже чіткою зовнішньополітичною орієнтацією – і не лише абстрактним "європейським вибором", але й конкретним курсом на євроатлантичну інтеграцію. Цього не зробила Тимошенко, цього явно марно очікувати від Тігіпка.

Очевидно, у Арсенія Петровича були свою мотиви настільки чітко відпозиціонувати себе в зовнішньополітичному плані. Зробити це без фіксації позиції щодо НАТО було б навряд чи можливо. Адже позиція щодо НАТО, як на мене, є найбільшим індикатором того, наскільки той чи інший політик здатен ризикувати. Найбільшим індикатором того, наскільки той чи інший політик схильний оглядатись на Росію. Найбільшим індикатором того, наскільки далеко той чи інший політик готовий піти у західному напрямку. Найбільшим індикатором того, які, зрештою, світоглядні позиції йому є ближчими.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...