Щоденник євроатлантиста. Справа Данилишина та посередник для Януковича
Новина про те, що Сергій Льовочкін та Ганна Герман пересядуть на "Шкоду" мене серйозно потішила. Не тому, що я повірила в щирий запал українських чиновників європеїзуватись хоча б таким автомобільним чином. А тому, що алергія на Чехію, яка почала панувати на Банковій в контексті рішення по Данилишину, не сягнула таких масштабів, аби відмовитись від авто головного чеського бренду в світі.
Якщо ж серйозно, то ситуація з Чехією і Данилишиним набагато багатогранніша, аніж виглядає на перший погляд. Як на мене, притулок екс-міністру економіки є поки що найбільшим ляпасом українській владі з боку Заходу за рік президентства Януковича. Вчинок Чехії, насправді, є недооціненим. Коли я запитала високопоставлених дипломатів з кількох інших сусідніх країн, чи вони б так само надали притулок українському екс-міністру, як це зробила Чехія, відповідь була однозначна: "Ні". Мовляв, це внутрішня кримінальна справа України, і ми не хотіли б мати з нею нічого спільного. З Чехією, подейкують дипломати з інших країн ЄС, особлива історія: "там при владі дисиденти".
Звісно, на що чехи не дуже розраховували, це на те, що в Україні цей притулок класифікується як "політичний", хоча згідно з чеським законодавством він таким не є. Як мені пояснили співрозмовники з Чеської Республіки, "політичним притулком" його вже охрестили в самій Україні. Бо якщо називати його політичним притулком, тоді виходить, що чехи надали українцям вже більше 100 політичних притулків, причому чи не найбільше у 2006 році, коли про політичні переслідування в Україні і близько не йшлось. До того ж, очевидно, не до кінця прорахували в Празі, що українська сторона намагатиметься влаштувати дипломатичні розбори, чи то серйозно, чи просто для втихомирення декого на Банковій, домагаючись перегляду рішення. Чим, між іншим, собі тільки шкодитиме: якби від чеських колег не вимагали в Києві пояснень, ця тема вже б потрапила на периферію публічної уваги.
Але те, що мене турбує в цій ситуації, аби розбір польотів на рівні Київ-Прага не перенісся на рівень Київ-Брюссель і навіть Київ-Вашингтон. Вже сьогодні до мене доходять тривожні сигнали, що деякі представники української влади звинувачують у причетності до прийнятого по Данилишину рішення відомого єврокомісара чеського походження Штефана Фюле, а також наших американських партнерів. Мовляв, без слова єврокомісара і заокеанських колег на користь такого притулку не обійшлось.
Чому я цим переймаюсь? А тому, що саме Фюле претендував від ЄС на роль такого собі неформально медіатора між Євросоюзом і українським президентом. У нього з українським президентом налагодився більш-менш постійний і, за свідченнями учасників переговорів, досить дружній діалог. Одна з головних переваг Фюле перед іншими топовими представниками Євросоюзу полягає у його знанні російської мови (освіта в Московському інституті міжнародних відносин все-таки дає про себе знати). Фюле за останній час встиг стати в ЄС таким собі "головним по українських справах". На відміну від баронеси Ештон, котра продовжує дивувати багатьох своїх підлеглих небажанням реагувати на будь-які тривожні тенденції в Україні. Цікаво, як вона буде викручуватись під час майбутнього візиту до Києва...
Не можу стверджувати, що у критичний момент Фюле міг би стати таким же посередником між ЄС (Заходом) та українською владою, яким у свій час був Кваснєвські для Кучми, але буде досить шкода, коли через справу Данилишина цей місток між єврокомісаром та українським президентом обірветься. Іншого кандидата, який міг би Януковичу пояснити, що насправді думають на Заході про ситуацію в Україні зрозумілою для нього мовою, поки що в Євросоюзі не спостерігається. А така людина може дуже навіть знадобитись вже найближчим часом...
Що ж до американців, то з вашого дозволу продовжу цю тему на початку наступного тижня, коли Україна та США на рівні Хілларі Клінтон та Костянтина Грищенка будуть обговорювати у Вашингтоні українсько-американське стратегічне партнерство. До речі, трохи співчуваю Костянтину Івановичу: у Держдепі США довелось на минулому тижні почути, що вони планують зробити "стан демократії" в Україні головною темою обговорення на переговорах...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
