25 березня 2011, 11:37

Щоденник євроатлантиста. Операція ''Маргарет''

У лівійській операції є багато цікавих нюансів. Це і гіперактивність Франції Саркозі. Це і категорична відмова ангажуватись в операцію з боку Польщі, яка традиційно складала перші лави міжнародних коаліцій під проводом США. Це і вимушена війна для Барака Обами, котрий явно хотів увійти в історію як президент, який закінчує війни, а не розпочинає їх. Це і розкол по лівіському питанню всередині Росії замість більш очікуваного розколу всередині Заходу (як це було у випадку з Іраком). Це і обережність НАТО, котрого ніяк не можуть переконати повністю перебрати на себе командування операцією в Лівії. Вчора країни-члени Альянсу змогли лише домовитись про запровадження над Лівією безпілотної зони. Але генсек НАТО Расмуссен спростував інформацію, що НАТО візьме під свій контроль весь хід військової операції. Насправді, все просто: Альянс знову змушують зробити вибір, чи бути йому "глобальним поліцейським" чи обмежитись традиційним євроатлантичним радіусом дії, й без того порушеним операцією в Афганістані. А якщо не ангажутись в Лівію взагалі, то куди ж тоді має ангажуватись організація з репутацією найбільш успішної безпекової структури за всю міжнародну історію?

Ще один цікавий нюанс – це ті, хто безпосередньо командують лівійською операцією. Зізнаюсь, я була приємно здивована, коли дізналась, що керують неї дві американські жінки (див. фото) по імені Маргарет – Маргарет Вудворд і Маргарет Клейн. Фактично, лівійська операція є першою міжнародною операцію такого масштабу, якою керують жінки. Азаров розповідав, що реформи – не жіноча справа, цікаво, як би він відреагував на таку жіночу справу, як нанесення авіаударів по військовим об"єктам Каддафі?



Генерал Маргарет Вудворд



Віце-адмірал Маргарет Клейн

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...