17 травня 2012, 11:22

Щоденник євроатлантиста. Україна як приз Євросоюзу Польщі

На фоні того рівня розбору польотів, які сьогодні відбуваються між Україною та Євросоюзом, призначення нового посла ЄС в Україні виглядає справою досить дрібною і неважливою. Можливо. Але ця справа як мінімум є досить показовою. До того ж, містить одну гарну новину. А це вже, погодьтесь, справжня рідкість в нинішніх зовнішньополітичних розкладах України.

Гарна новина стосується не стільки того, хто став новим послом. Хоча, безперечно, варто привітати польську дипломатію з отриманням нею давно бажаного призу у вигляді посади посла ЄС в Україні. Це притому, що останнім часом в ЄС нові країни-члени вже почали потрохи звикати до ситуації, коли всі пристойні пости дістаються країнам Західної Європи. Варто привітати й особисто Яна Томбінського – одного з найкращих польських дипломатів, що в серйозному кадровому бою отримав цей "приз" від Кетрін Ештон. Саме Ештон, бо Фюле хоч і застовпив собі статус головного фахівця по Сходу в Брюсселі, але пролобіювати "свою" кандидатуру не зміг (він начебто вболівав за представника, точніше представницю, Естонії).

Чи вітати Україну? З одного боку, так: добре що з приїздом Томбінського в Києві відразу стане два польські посли, якщо не рахувати директора Центру зв'язку НАТО Марчіна Кожіела. З іншого боку, мої друзі європейські-дипломати (з тих, які вболівають за Україн в ЄС) переживають, що емоційна заангажованість поляка Томбінського може йому трохи заважати в роботі в Києві. Є, зокрема, питання, наскільки його думка братиметься до уваги в Брюсселі, знаючи ставлення представників "старої" Європи до польської позиції щодо України: мовляв, з поляками все зрозуміло. Умовно кажучи, чи є в нього на вищих постах в ЄС той Баррозу, до якого він у випадку чого може невимушено зателефонувати на мобільний, як було у посла Тейшейри? Я особисто переймаюсь тим, щоб подібний вибір польського представника після довгих роздумів Ештон не був сигналом й Варшаві на кшталт: беріть, поляки, й займайтесь своєю Україною, якщо вона вам настільки важлива й дорога. Хочеться вірити, що цей вибір був зумовлений саме тим, що Томбінські – дійсно висококласний дипломат. Або ж як мінімум тим, що Ештон просто не хотіла повторювати комбінацію Баррозу-Тейшейра і призначати свого співвітчизника. Адже, за інформацією з джерел Єврокомісії, Томбінському на останньому етапі довелось протистояти нинішньому послу Британії в Україні Лі Тернеру.

Гарна новина, як на мене, насправді полягає у тому, що при всьому роздратуванні Україною (це вже не втома, в саме роздратування), при всьому небажанні далі мати справу з українським керівництвом, вакансія посла ЄС в Україні викликала шалений резонанс. На неї подалось, за деякою інформацією, більше 60 кандидатів. Причому, кандидатів дуже серйозних і статусних. На цю посаду, скажімо, претендував, за нашою інформацією, депутат Європарламенту Павел Коваль. Її добивався (причому вийшов навіть у передфінальний раунд) такий важковаговик шведської дипломатії як колишній спецпредставник ЄС по Південному Кавказу Пітер Семнебі. Зрештою, сам Томбінські обрав Київ, а не Вашингтон, куди його наче планував направити послом Польщі міністр Сікорські (ще, до речі, одне підтвердження рівня Томбінського). Україна, на диво, все ще залишається для європейських дипломатів почесною місією, а не почесним засланням. Дрібниця, але приємно.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...