Меркель – не проблема, а рятівне коло Януковича

Потрібно мати воістину сталеві нерви, аби не відреагувати на анти німецьку кампанію, яка, здається, захопила представників Партії регіонів більше, ніж термальні спа Баден Бадена і свіже німецьке пиво на Октоберфесті. Таких нервів я, на жаль, не маю , тому вирішила відреагувати. Тим більше, що, як не парадоксально, саме Німеччина і канцлер Меркель можуть сьогодні стати справжнім рятівним колом Віктора Януковича, якщо він, звісно, ще хоча б мінімально зацікавлений вийти з загнаного кутка, зберігши обличчя. Причому, зробити це ще до Євро-2012. Але про все по порядку

Буду відвертою: у кого-кого, а в мене як переконаного євроатлантиста є чимало питань до зовнішньої політики Німеччини на Сході Європи. Депутати Партії регіонів, які сьогодні вздовж і впоперек розмазують Німеччину, навряд чи можуть зрозуміти ті відчуття до канцлера Меркель, які мені вдалось пережити, перебуваючи на саміті НАТО в Бухаресті, коли Україні з легкої руки пані канцлера було відмовлено в ПДЧ. І коли один європейський президент розповів мені пізніше про свою тривалу розмову з канцлером на тему України й НАТО, в якій вона визнала, що не могла собі дозволити через Україну пустити під відкіс російсько-німецький поїзд дружби. Це вже потім я усвідомила одну просту річ: якщо питання інтеграції України в НАТО стоїть на порядку денному зовнішньої політики України, це не означає, що воно має автоматично з'явитись на порядку денному зовнішньої політики Німеччини.

З Європейським Союзом дещо інакше. Щоб не говорили про російсько-німецьку змову заради не допуску України ближче до ЄС провладні політики, цієї змови не існує. Так, Німеччина в особі канцлера Меркель не готова поки що бачити Україну в ЄС. Але вона була готова підписувати з нею Угоду про асоціацію. Була готова ратифікувати її. Причому, за моєю достовірною інформацією, була готова робити це ще у вересні минулого року. Як стверджують мої надійні джерела в оточенні канцлера, коли Меркель і її зовнішньополітичному раднику пану Хойзгену на момент саміту "Східного партнерства" у Варшаві деякі фахівці з питань України говорили, що, можливо, не варто поспішати з підписанням Угоди про асоціацію з Україною, оскільки ситуація в країні з демократією погіршується, вона та її команда були налаштовані однозначно: поїзд вже пішов, угоду треба підписувати, будемо думати, що робити з нею вже в процесі ратифікації. Мої співрозмовники також не приховують: підписанням Угоди про асоціацію з Україною німці мали намір дати певний знак і Росії.

Меркель була зацікавлена в Угоді також тому, що її підписання уособлювало б який не який успіх "Східного партнерства" – проекту, який би не став можливим завдяки "благословенню" Німеччини. Доказ цьому – канцлер особисто відвідала обидва саміти "Східного партнерства" у той час, як, скажімо, президент Франції не удостоїв своєю присутністю жодного.

Меркель говорила про підписання Угоди як майже про доконаний факт, тому що на той момент у канцлера Німеччини не було підстав не вірити українському президенту. А український президент, за словами знову ж таки, наших надійних співрозмовників, двічі (один раз по телефону, інший – під час зустріч у Варшаві) говорив їй про плани декриміналізувати злощасну 365 статтю Кримінального кодексу. Меркель повірила Януковичу навіть незважаючи на те, що за роки перебування на посаді канцлера склала не найкраще враження про українських політиків. Мовляв, всі вони переймаються власними справами замість того, щоб вирішувати реальні проблеми, які є в країні. Це, до речі, стосувалось і прем'єра Тимошенко. Саме тому, до моменту звинувачувального вироку над Тимошенко німці всіляко уникали персоніфікацій, намагаючись у своїх заявах робити наголос на загальних загрозах демократії в Україні.

І не в останню чергу тому, німці забажали на власні очі – точніше, на очі власних лікарів – переконатись, наскільки стан здоров'я Тимошенко відповідає тому, про що говорить українська опозиція. Грубо кажучи: Тимошенко дійсно хвора чи симулює. Важливий момент: лікарі, які оглядали Тимошенко перший раз – це не просто випадкові німецькі лікарі. Один з них, за нашою інформацією, у дуже гарних стосунках з сім'єю канцлера – з Меркель та її чоловіком. Тобто, це лікар, якому канцлер довіряє. І, до речі, перед тим, як їхати до України ці лікарі навіть не знали, хто така Тимошенко. І друге до речі: підтвердженням тому, що канцелярія Меркель тримає справу на контролі є той факт, що представник офісу канцлера приїжджав до України разом з лікарями.

Але саме ці лікарі несвідомо зробили гарну послугу для політиків: підказали їм найбільш простий в нинішній ситуації вихід із ситуації для Януковича – вивезти Тимошенко до Німеччини на лікування на невизначений час. Фактично, організувати такий собі гуманітарний екзил.

Висловлюючись словами одного з моїх німецьких співрозмовників, такою пропозицією Берлін проклав "золотий міст" для українського президента, по якому йому залишається тільки пройти. І якщо не з гордо піднятою головою, то принаймні і не з низько опущеною. Питання, яке сьогодні багатьом інсайдерам в Європі і навіть самій Україні не дає покою – ЧОМУ Янукович досі не наважується на це піти? ЧОМУ ніхто з його найближчого оточення не здатен пояснити, що подібного шансу розрулити ситуацію хоч якось зберігши обличчя може й не буде? ЧОМУ ніхто не розтлумачить, що Юля в екзилі не така цікава та приваблива для світу, ніж Юля за гратами? А новини від неї з клініки "Шаріте" навряд чи можуть бути такими резонансними та доступними для пересічного українця, як з Качанівської колонії? І чому ніхто не може Януковичу пояснити, що пішовши по цьому золотому мосту він, заодно, забезпечить присутність Меркель на Євро-2012 (це правда, що вона "торгує" своїм візитом, ув'язуючи його з рішенням про лікування) і серйозно розчистить дорогу для підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Зрештою, він просто піде на мирову з канцлером Німеччини. У той час, як Янукович думає, що його принизили, Меркель вважає, що її особисто образили, коли сказали про декриміналізацію статей, а натомість почали ще більш абсурдну гру з Тимошенко й іншими членами її команди. Те, наскільки емоційно й персонально сприймає Меркель все, що відбувається в Україні, свідчить й інший досить, як на мене, символічний факт. Всі вже мабуть знають про нещодавню резонансну заяву німецького канцлера з приводу двох диктатур України та Білорусі, але дуже обмежене коло людей знає про те, що насправді у Меркель перед очима був інший текст з розмежуванням на Україну і Білорусь: а саме, про політичні репресії в Україні і диктатуру в Білорусі. Меркель відхилилась від підготовленого їй тексту і прирівняла ці дві країни...

Януковичу потрібні письмові гарантії, що німці визнають Юлю засудженою і в будь-який момент будуть готові її екстрадувати? Але канцлер Німеччини не може давати жодних письмових гарантій: у таких країнах Європи, як Німеччина, політики не приймають рішення за юристів. Боїться, що Тимошенко попросить політичний притулок у Німеччині? По-перше, Тимошенко навряд чи це зробить, оскільки рано чи пізно захоче повернутись до України. По-друге, якщо навіть попросить і їй дадуть (а їй можуть дати хоча б тому, що міністр юстиції Німеччини Сабіне Лойтхойссер-Шнарренбергер – увага! – колишня співдоповідачка ПАРЄ по Україні, яка на власні очі переконалась, що таке українське правосуддя, що таке українські тюрми і так далі тому подібне), то, знову ж таки, це означатиме ізоляцію Юлі від політичної боротьби в самій Україні, а хіба не того добиваються на Банковій?

Так чи інакше, німецька пропозиція на найвищому рівні залишається в силі. Канцлер Меркель може далі змальовуватись ворогом N1 України Януковича, а може стати його рятівним колом, схопившись за яке можна вирулити проблему Тимошенко ще до початку Євро-2012. І непотрібно розповідати, що Меркель переймається Україною тільки тому, щоб підвищити свій рейтинг в самій Німеччині. Україна – не та країна, на якій сьогодні в Німеччині можна зробити рейтинг, повірте. Та й не все так погано у Меркель, як намагаються розповісти провладні депутати. Рейтинг очолюваної нею ХДС складає, за результатами останнього опитування компанії Forsa, 35% проти 26% у соціал-демократів. І в неї є всі шанси перемогти на наступних загальнонаціональних виборах і без "маленької переможної" війни з Україною.

Німеччина – це не європейська Росія, як її сьогодні вперто намагаються змальовувати в Києві. Німеччина – це Німеччина. Зі своїми достоїнствами і вадами. Треба з цим змиритись і скористатись тими можливостями, які ця країна інколи надає.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.