Щоденник євроатлантиста. Меркель хоче скасувати Вільнюський саміт?
Ще навіть на рівні Єврокомісії не вирішено питання, чи рекомендувати країнам-членам підписувати Угоду про асоціацію з Україною у листопаді в Вільнюсі. Ще тільки в українських профільних відомствах заповнюють табличку з рекомендацій Фюле – що виконано, що в роботі, а що, очевидно, буде замінено красивими дипломатичними і напівпорожніми фразами, бо прогресу поки не спостерігається (хто хоче ознайомитись, що робиться, дивіться тут). А Німеччина устами свого канцлера і інших відомих діячів уряду вже пояснює: Україна не готова до зближення з ЄС, що, очевидно, має означати – не готова до підписання Угоди в цьому році. Приблизно про те ж, але іншими словами розповідав у польській "Газеті Виборчій" її соратник – екс-президент Європарламенту, який зараз очолює Фонд Аденауера Ганс-Герт Поттерінг.
Слова і Меркель, і Поттерінга про нищівний стан нашої системи правосуддя слушні. Але варто, як на мене визначитись: є більше шансів вирішувати ці проблеми, маючи хоч якийсь зовнішній важіль з боку ЄС, чи продовжуючи змагатись з Лукашенком та Путіним, хто засадить крутішого опонента? Тому що я переконана: якщо навіть під впливом "списку Фюле" якось вдалось пожвавити бюрократичний апарат, який почав видавати на-гора адекватні законопроекти, звіряти їх з Венеціанською комісією, й проштовхувати їх через парламент, то під впливом Угоди про асоціацію це тим більше можна буде робити, підключаючи потенційних агентів змін всередині уряду, громадянське суспільство, заражаючи цією темою журналістів і, відтак, частково громадську думку.
Вже давно ні для кого не секрет, що питання підписання Угоди буде вирішуватись у Берліні, а не Брюсселі. І навряд чи для когось є секретом, що заголовки в німецькій пресі про звільнену Тимошенко матимуть набагато більший ефект, аніж імплементація Кримінально-процесуального Кодексу, наприклад. І що Меркель почувається ображеною, що її план з виходу ситуації – а саме лікуванням Тимошенко у Німеччині – не спрацював. Причому відповідь на питання "чому не спрацював?" лежить не тільки на Банковій.
Мене дивує інше – і Меркель, і Поттерінг розповідають, як Німеччина зацікавлена в зближенні України з Євросоюзом. Поттерінг у своєму інтерв'ю навіть зізнався, що бачить Україну, Молдову та Грузію у далекостроковій перспективі членом ЄС. Але хіба існує на сьогодні у Євросоюзу кращий інструмент для зближення з Україною, ніж Угода про асоціацію? Ну не Східне партнерство, в якому після внутрішньополітичних катаклізмів у Молдові вимальовується новий улюбленець Євросоюзу у вигляді – тільки спокійно – Вірменії, може претендувати на таку роль?
Так, канцлер Меркель поступила як далекоглядний політик, коли підтримала "Східне партнерство" й особисто відвідала два саміти СП. Німеччині потрібно зрозуміти: без підписання Угоди про асоціацію з Україною Вільнюський саміт – нехай мене пробачать друзі-литовці – можна буде скасовувати. Бо про які успіхи на ньому говорити? Вірменії? Як кажуть американці, come on. Якби було хоча б парафування Угоди про асоціацію з Грузією, Молдовою та Вірменією, то тоді ще є сенс збиратись, а так для чого?
Угода про асоціацію – це тільки інструмент. Але цей інструмент може дати Україні більше, ніж аморфна європейська перспектива. Він може дати реальні зміни. Він може перемістити Україну в світових політичних й інвестиційних розкладах з категорії "Росія плюс" до категорії "Євросоюз плюс". А це вже не тільки зовсім інше ставлення (зокрема, й з боку Москви), це вже й зовсім інший рівень інвестицій та фінансової допомоги.
Є хвороби, які лікуються, а є хвороби, розвиток яких можна зупинити. Хвороби нинішньої української влади на кшталт розбиратись з політичними й бізнес опонентами за допомогою правоохоронців та судів у тому числі Угода про асоціацію, можливо, й не вилікує, але вона може зупинити їх розвиток, поки ця влада перебуває у статусі влади. Звільнення Луценка, про якого Меркель, до речі, навіть словом не обмовилась, красномовний цьому доказ.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.