21 березня 2014, 10:47

Не та Угода, чи не з тим ЄС?

Якби сьогодні було 29 листопада 2013 року і Вільнюський саміт, келих хорошого шампанського був би логічним завершенням дня. Але сьогодні – 21 березня, анексований Крим, а Донецьк, Луганськ й Харків вже, кажуть, фігурують у прогнозі погоди на території Росії.

Сьогодні ми підписуємо не ту Угоду і не з тим Євросоюзом. Якщо тоді це мав бути повноцінний шлюбний контракт, сьогодні більше нагадує заявку в ЗАГС – наче вже й обручені, до весілля справа може й не дійти: гарант від несповзання в євразійське болото у всіх розуміннях цього слова – Зона вільної торгівлі – до підписання виявилась неготова.

І проблема навіть не в тому, що ця Угода не підписується повністю, у необхідності чого ми з колегами активно переконували європейських партнерів й українські офіційні особи впродовж останніх тижнів. Проблема в тому, що ніхто – ні з керівників ні ЄС, ні України – не вважав за необхідне пояснити, чому саме так відбувається.

На минулому тижні, модеруючи публічну дискусію з офіційними представниками як ЄС, так і України, мені довелось просто кліщами витягувати відповідь, тричі повторюючи одне і те ж питання іншими словами. Відповів посол ЄС Томбінські. Його відповідь зводилась до "юридичної певності". Мовляв, Угода має бути підписана так, щоб комар і носа не підточив з точки зору її легітимності.

Ну і не з тим ЄС підписуємо Угоду, тому що замість омріяного клубу заможних й справедливих – маємо клуб розгублених і вічно стурбованих. Вони звикли бігати марафони, а їм сказали терміново взяти золото на короткій дистанції.

Тоді, перед Вільнюсом, ми мали справу з ЄС, якого з Києва просили гроші, а ЄС наполягав на збереженні цінностей. Тепер у Києві просять ЄС захистити і не зраджувати цінності, ЄС дає гроші. Причому, даючи гроші Україні, явно думає як не втратити їх з Росією.

Сьогодні зрозуміло: Росія окуповала, анексувала й приєднала до себе Крим ДО того, як була підписана навіть політична частина Угода. Цим самим ще раз підтвердила: Крим – це плата не за бажання України бути з Євросоюзом. Крим – це плата за бажання України не бути Росією. І правильно мене поправив на минулому тижні Ян Томбінські: Україна після Євромайдану повернулась не на "євроінтеграційний" трек, вона повернулась на "український" трек. Питання стояло не в тому, чи підпише Україна Угоду, питання стояло в тому, чи буде мати Україна в майбутньому право взагалі підписати будь-який міжнародний документ.

Я впевнена: у майбутньому імплементація Угоди з ЄС змінить на краще і об"єднає Україну. Але на момент підписання якраз у України є шанс змінити на краще й об"єднати Євросоюз. Дякуючи Україні милий та приємний євросоюзівський бейбі-фейс вже обріс зубами, але для боротьби з Росією йому потрібно наростити ще й клики.

Євросоюз став каталізатором змін і очищення в Україні. Якщо виконуватиметься Угода, можна буде цей процес змін та очищення запустити на повну потужність. Але сьогодні Україна має всі шанси стати каталізатором змін та очищення в самому Євросоюзі. Європейські лідери або поставлять на місце тих, хто звик жити за негласним правилом "Росія – наш спонсор", або підвердити, що вся історія ЄС у XXI столітті – це одна велика оборудка з Росією. Вони або пояснять країнам на кшталт Болгарії, що зараз не час торгуватись в обмін на згоду санкцій проти Росії, або Болгарія буде змушена мати серйозні проблеми вже з Брюсселем (чи Берліном, наприклад). Вони або наступлять на горло власному бізнесу, або почнуть готуватись до зустрічі російських танків на кордоні з Латвією.

І нарешті трохи позитиву. Угода з ЄС, а точніше її виконання, – це можливість перевести країну на інші рельси. Це і є та зміна системи, а не облич, за яку боровся Майдан. Бо якщо Україна виконає Угоду, то абсолютно неважливо, хто буде президентом. "Совків", корупціонерів, "рєшал" й володарів судів система відкидатиме сама. Є до чого прагнути, одним словом. Поки що маємо лише перший підпис і констатуємо перший приємний факт: Україна таки буде з ЄС, і Україна таки залишиться Україною.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...