29 серпня 2014, 16:17

Щоденник євроатлантиста. Знову до НАТО.

Знала, що це відбудеться. Тому, власне, й категорично відмовлялась від побажань і рекомендацій змінити назву блогу – з "Щоденника євроатлантиста" на "Щоденник євроінтегратора" чи ще якогось "євро...":)

Однак все одно несподівано. Україна вустами Яценюка оголосила про те, що вносить у Верховну Раду законопроект про скасування позаблокового статусу та повернення до інтеграції в НАТО. Гарна звістка наприкінці робочого тижня.

Вперше в історії Україна має повне право заявляти про бажання інтегруватись до НАТО. Головний козир тих, хто не підтримував членство НАТО – "ми ж посваримось з Росією" – знятий з порядку денного самою Росією. Росія атакувала ПОЗАБЛОКОВУ Україну. Україну, яка відмовилась у свій час від НАТО, що не бути атакованою Росією. Нам вже не треба вигадувати, що відповісти на прискіпливі допити: проти кого Україна буде оборонятись? "Проти Росії" – можемо тепер заявити зі спокійною душею. На жаль, не на повний голос, як нам би хотілось: далеко ще не всі члени Альянсу вважають, що НАТО має повернутись до того ж ворога, з якого починало. І завдяки якому, власне, НАТО й зарекомендувало себе як найкращий оборонна організація в історії людства. Звісно, відтворити ту ж саму стару місію повністю – тобто, тримати Америку в Європі, Росію поза Європою, Німеччину під Європою – не вийде хоча б тому, що Німеччина сьогодні вже над Європою. Але частково – "Америку в Європі" і – головне – "Росію поза Європою" відтворювати потрібно.

Україна заявляє про цей крок, позбувшись одного з головних ОФІЦІЙНИХ контраргументів противників її інтеграції до НАТО за межами країни: немає громадської підтримки в самій Україні. Тепер вона є. І нам не доведеться знову викручуватись перед натівцями, як у 2008 році, що коли Іспанію приймали до НАТО у 82-му році, то підтримка була на рівні 18%. Можливо, ми ще не маємо в Україні сьогодні переважної більшості за НАТО, але правильна інформаційна кампанія здатна, на моє глибоке переконання, оформити цю більшість за досить короткий час. Маємо пояснити людям: позаблоковий статус не є страховим полісом від війни з Росією. Навпаки: якщо й існує такий страховий поліс, то це лише членство в НАТО. І сильна українська армія можлива тільки у зв'язці з НАТО.

Хоча, маю визнати, досить здивована рівнем толерантності українців до Росії. Ми досі не можемо назвати ворога відверто ворогом, про що свідчить нещодавно проведене у світі опитування про ставлення до Росії. Ми ставимось до країни-агресора помітно краще, ніж, наприклад, поляки, чи наприклад турки, хоча війна Росії ведеться не проти їхніх країн.

Сьогодні у мене кілька запитань з приводу рішення, озвученого Кабміном і начебто прийнятого на вчорашньому засіданні РНБОУ. По-перше, це рішення є дійсно стратегічно виваженим та незворотнім, чи воно було прийняте швидше для підняття ставок на переговорах з Путіним? І чи не вийде так, що полякаємо особливо вразливого на тему НАТО Путіна і потім під впливом світової армії прихильників фінляндизації України (до якої останніми роками записався навіть Збігнєв Бжезінські) погодимось вже навіть не на позаблоковість – абсолютно пустий в плані міжнародного права статус, а зафіксований законодавчо, а то і конституційно нейтралітет. Чого, власне, особливо хотілось би росіянам. Для тих, хто ще вірить в якийсь нейтральний рай, нагадаю про досвід Молдови, де нейтралітет зафіксований в Конституції, але Росія шарпає і тисне з усіх боків безбожно.

По-друге, яким чином ми збираємось переконати в незворотності інтеграції до НАТО наших євроатлантично-скептичних партнерів у Європі, які якраз заблокували ПДЧ у Бухаресті? Адже я особисто не бачу кардинальної зміни позиції щодо інтеграції України до НАТО з боку того ж Берліна чи Парижа? А в НАТО, нагадаю, рішення приймаються консенсусом і навіть Греція здатна заблокувати прийняття нових членів НАТО, як це було з Македонією. Чесно кажучи, другого такого стресу міжнародного масштабу, як був у Бухаресті, не хотілось би пережити.

Маємо зробити все для того, щоб у НАТО таки зрозуміли: проблема Альянсу не в тому, що він у свій час дуже близько підійшов до кордонів з Росією, а що він зробив на цих кордонах занадто довгу зупинку.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...