22 травня 2015, 14:44

Саміт як фетиш

Дещо гнітюче враження справив на мене Ризький саміт, хоча я з самого початку не розуміла його фетишизації і не очікувала нічого особливого. Хоча, звісно, треба було б радіти, що приїхав Президент і власною персоною підключився до порятунку саміту від страшного провалу.

І треба, мабуть, радіти, що шантаж і публічний тиск, як мене переконували деякі члени української делегації, зробили свою справу – певні корективи були внесені і в декларацію, хоча, як на мене, більшість з них проривними назвати не можна, і до кінця наступного тижня про більшість з них спокійно забудуть. Для мене особисто значно важливішою була позицію по анексії Криму, яка, можливо, вперше за усі саміти спричинила серйозний розкол у самому Східному партнерстві, і красномовно доказала, як нам не по дорозі в одній ініціативі з тими, хто не визнає речей очевидних, як білий день. Неважливо, скільки б тиску на них не чинилось. Бо, скажімо, поправки про визнаня прогресу, який зробила Україна та Грузія по лібералізації візового режиму чи про те, що звіт з приводу наступного прогресу Єврокомісія подасть до кінця року не є критичними, вважаючи, що в Єврокомісії і так планували це зробити. Те, що дійсно важливе, і, сподіваюсь, залишиться у фінальній декларації (і тут дійсно респект) – зафіксований на саміті пункт, що імплементація Зони вільної торгівлі з ЄС має розпочатись з 1 січня 2016 року, але, як на мене, і після Риги треба ще чинити тиск з приводу підписання договору про "відкрите небо".

Я відлітаю з Риги, коли ще поруч кружляють кортежі європейських лідерів, а в небі над готелем з вчорашнього дня висить гелікоптер (у Вільнюсі таких заходів безпеки не було), але вже уявляю палкі заяви про те, як Україна з допомогою своєї принципової позиції врятувала європейські прагнення України, як вказала на місце європейцям, як відстояла свою гідність перед цинічною Європою. Так би, мабуть, говорив кожен політик. Хіба може, не з таким запалом та не з такою переконливістю, як, скажімо, вміє це робити нинішній президент.

Тепер дуже навіть знадобився голосно анонсований провал перед самітом. Бо дає можливість показати, з якої прірви довелось витягати Україну, рятуючи її екстрено від цього провалу. Це як людина, якій медсестри розказують, що в неї може бути рак, але з"являється лікар і діагностує лише невеличке запалення.

Очевидно, президенту особисто, який був з прапором ЄС на Вільнюському саміті, хотілось прокласти певний смисловий місток від Вільнюса до Риги. Були потрібні символи для суспільства не менш значущі, ніж підпис під Угодою. Зізнаюсь: такий місток хотілось прокласти всім, хто пережив ту страшну вільнюську ніч. І громадянське суспільство цей місток проклало: учасники Форуму громадянського суспільства Східного партнерства подали символічну заявку на членство в ЄС й передали її єврокомісару Хану. Ми можемо собі це дозволити, бо маємо йти попереду тренду, і за це, власне, я дуже люблю свободу, яку, власне, і дає громадянське суспільство.

Так, дуже хочеться динаміки у відносинах з ЄС, інакше – суспільство дуже швидко буде інфіковане євроскептицизмом. І саме тому Євросоюзу потрібно ще більш чітко разом з Україною продумати проміжні віхи інтеграції, бо очевидно, що ганятись за сонячним зайчиком перспективи членства, можна довго, а кожний натяк на європейську перспективу в черговій декларації сприймати як дипломатичну перемогу вийде не довго. Це ще раз, два вдасться провернути після якихось самітів, а далі почнуться питання. Тим більше сьгодні Україна опинилась у певній пастці. З одного боку, вона дійсно прагне європейської перспективи. З іншого – їй потрібна європейська єдність, зокрема у питанні збереження санкцій щодо Росії. А таке контроверсійне питання як надання європейської перспективи може місцями похитнути європейську єдність. Фактично нас примушують обирати, що нам більше на часі.

Крім того, гідність у діалозі з будь-яким партнером – як на Сході, так і на Заході – важлива дуже і я про це писала не раз, але треба вміти й реагувати на критику. Критика, яка інколи звучить від наших європейських партнерів (переважно непублічно) спрямована не для того, щоб погіршити, а для того, щоб покращити ситуацію. Можливо б, Петро Олексійович взагалі б тільки перед Ригою дізнався б про те, як насправді виконується План дії з лібералізації візового режиму, якби йому про це в дружній розмові в деталях не розказав лідер однієї європейської держави пару місяців тому. І коли ми публічно в хвіст та гриву чихвостимо Євросоюз, перекладаючи на нього вину у затягуванні процесу, і водночас знаємо, які розбори польотів влаштовував Президент і на Національній Раді реформ, і напередодні Риги з приводу безвізового режиму – претензії до ЄС звучать непереконливо. Бо якщо винен Євросоюз, то для чого влаштовувати розбір польотів нашим бюрократам, які це просто саботували? (хто ще, до речі, бажає дізнатись, що ще потрібно виконати по безвізовому діалогу, дивіться наступну інфографіку). Водночас, мені б хотілось і з боку ЄС почути, що вони думають з приводу звинувачень, що список вимог за останні півроку виріс ледве не втричі.

Ну і нарешті: давайте припинимо займатись фетишизацією кожного саміту. Тим більше, що наступний саміт Східного партнерства вже явно буде самітом імплементації. І на ньому треба буде щось серйозне все ж таки демонструвати, а не просто вимагати.

P.S. Мої міркування з приводу саміту "Східного партнерства", написані в глуху ризьку ніч перед офіційним засіданням, читайте в "Дзеркалі тижня"

powered by lun.ua

Все можливо й без олігархів

Впродовж двох днів у Києві відбувалась подія, вагу якої ще належить багатьом оцінити. Це була міжнародна конференція "Демократія в дії". Без сумніву, головна конференція в Україні, про Україну і для України цього року...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...