24 червня 2015, 14:03

Тест на реальність. Що насправді думають про Україну в ЄС?

З чим асоціюють Україну в ЄС після Революції гідності та війни з Росією? Чому хочуть і не хочуть бачити нас у Євросоюзі? Про це було сказано-пересказано за останній рік масу разів. Сказано, базуючись, в основному, на наших внутрішніх відчуттях та – будемо відвертими – бажанні видати бажане за дійсне. А наші внутрішні відчуття підказували нам наступні речі:

- Євромайдан повинен був стати поворотним моментом у сприйнятті України в Європі

- після агресії Росії в Європі по-спражньому зрозуміли те, що колись влучно написали Кучмі: Україна- не Росія

- європейці не могли не помітити й не оцінити відчайдушну боротьбу українців за європейські цінності на фоні повального вірусу євроскептицизму в самому ЄС

В якийсь момент ми вирішили зрозуміти, наскільки наші відчуття збігаються з реальністю, довірившись у цій справі цифрам. А саме – замовили соціологічне опитування компанії TNS в шести найбільших країнах ЄС – Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Польщі та Великобританії (результати опитування дивіться, будь ласка, на сайті Інституту). Не просто заради спортивного інтересу. Але й заради того, що настрої громадської думки у цивілізованих країнах світу дуже часто конвертуються у політичні рішення. А політичні рішення – у підтримку України чи її відсутність. Крім того, корисно було дізнатись, чого бракує європейцям у їхніх знаннях про Україну, і що можна виправити більш-менш швидкими темпами.

Зустріч з реальністю відбулась, як тільки надійшли результати. І була не з найбільш приємних, скажу чесно. Хоча й позитивні зрушення теж є. Загалом, ключові висновки можна звести приблизно так:

- Три головні асоціації з Україною: війна, Росія, бідність. Чесно кажучи, війна не стала сюрпризом, але замість бідності я особисто очікувала побачити корупцію. Здивувало також, що з Помаранчевою революцією Україну асоціюють більше, ніж з Євромайданом. Неприємно це писати, але боюсь, що останній може багатьма сприйматись як частина війни.

- Найбільш позитивні асоціації з Україною – це досить нейтральні асоціації, на кшталт "Київ", "країна", "футбольна команда" чи "Східна Європа". Є відчуття, що останній рік змінив не так багато в нашому сприйнятті, якби нам хотілось.

- Попри аресивну дезінформаційну кампанію Росії у Європі, асоціація України з фашизмом практично відсутня – її мають... аж 23 респонденти. І мешкають вони, до слова, в Італії та Іспанії.

-Найбільшими перешкодами для членства в ЄС європейці вважають корупцію, олігархів та бідність. Речі певним чином взаємопов"язані. Але найцікавіше, що приблизно те ж саме відчувають й самі українці. Так що тут ми тут явно на одній хвилі з громадянами ЄС.

- Тільки 1% вважає, що Україна взагалі не має права претендувати на членство в Євросоюзі. І тільки 0,25% – що війна з Росією є причиною для відмови Україні в членстві.

-Ті європейці, які думають, що Україна має бути в ЄС, думають це тому, що, по-перше, вважають Україну частиною Європи, по-друге, переконані, що членство в ЄС може стати способом захисту України від подальших зазіхань Росії, по-третє, вважають, що Україна має такі ж права на членство, як інші держави.

- 15% (мало це чи багато – не знаю) європейців вважає, що українці відстоюють європейські цінності. І тут ще багато кому в самій Україні треба зрозуміти: прапор Європейського Союзу на адміністративних будівлях чи на площах міст – це не доказ відданості європейським цінностям, це лише загроза дискредитувати ЄС, якщо немає політичної волі їх дотримуватись. Тому було б краще ці прапори поки зняти взагалі і не підривати європейську ідею в її зародку.

-Найбільш скептичні до європейської перспективи України – французи, найбільш байдужі – британці. Взагалі, рівень байдужості до питання України взагалі досить високий. Але цілком можливо, що справа не в Україні, а просто в надмірному зануренні у внутрішні проблеми. Ми, українці, теж цим вічно страждаємо.

- Європейці дуже слабо асоціюють Україну з конкретними постатями. А якщо й асоціюють, то за інерцією з Віталієм Кличком (як спортсменом, а не мером Києва, очевидно), футболістом Андрієм Шевченком, Юлією Тимошенко. З нових асоціацій – президент Порошенко.

У цілому, схоже на те, що Україна у сприйнятті європейців з"явилась на географічній карті Європі. Але її ще потрібно закріпити на політичній карті. Переважно відсутня вона на культурній карті. І її дуже мало на карті ментальній. А якщо й присутня, то у ролі жертви війни та прохача. А жертвам і прохачам, як ми пам"ятаємо, співчувають, але їх необов"язково поважають.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...