Яка є санкція на продовження санкцій?
Чим ближче до зустрічі лідерів G7 у Японії, тим активнішою стає міжнародна дискусія про долю санкцій щодо Росії. Причому тут санкції до G7? При тому, що за деякими індикаторами саме там відбуватиметься серйозна дискусія і прийматиметься принципове рішення щодо їх продовження у червні з боку ЄС. Незважаючи на публічні заяви деяких політиків ЄС про наростаючий спротив подовженню санкцій, є достатньо підстав для того, щоб вважати, що у червні санкції все ж продовжать. Політики є політиками, і їхні заяви не завжди збігаються з їхньою поведінкою на самітах та закритих зустрічах. Серед членів G7 також перебуває і один з найбільших критиків санкційного режиму серед важковаговиків ЄС – це Італія, позиція прем"єра якої на різного роду зустрічах, як стверджують інсайдери, де-факто зводиться до того, що "менше стріляють – менше санкцій". Західні партнери називають саме Італію найслабшою ланкою в G7 щодо України, і певні підстави для цього є.
Обговорювати майбутнє санкцій щодо Росії вчора до Києва також прилітав Ден Фрід – у світі відомий як координатор санкційної політики в уряді США, в американських дипломатичних колах просто як Містер Санкції. Вже сьогодні він відбуває до Берліна, потім до Брюсселя, щоб продовжувати розмови на тему санкцій і Мінська (оскільки ці два питання пов"язані) і в цих європейських столицях. Впродовж останніх років він, в принципі, багато часу витрачав якраз на вояжі європейськими столицями, де робив усе можливе, щоб тримати європейців у тонусі з приводу підтримки санкцій, оскільки позиція США в цьому питанні дуже чітка: американські санкції без європейських лише посилять Путіна, а американські санкції з європейськими – його послаблять. Неформальна розмова з Фрідом, на яку я мала честь бути також запрошена вчора увечері, теж додала оптимізму щодо червня. Однак, і без Фріда зрозуміло: кожні півроку, коли ЄС має переглядати санкції, даватимуться Україні все з більшими зусиллями і більшим стресом. Крім того, всі мої розмови як з європейськими, так і з американськими співрозмовниками свідчать: на Заході є установка на те, щоб до кінця року зробити у Мінському процесі реальний прорив. У кожного західного гравця, так чи інакше задіяного в процес, своя мотивація продемонструвати результат до кінця року, але це вже інше питання. Щодо Путіна, то йому особливо нікуди поспішати – він вже зрозумів, що з нинішньою адміністрацією США каші, тобто "великої оборудки" (чи "большой сделки"), не звариш. Краще дочекатись нової адміністрації США, може, прийде хтось більш договороздібний. А там вже й до виборів у Німеччині та Франції рукою подати. Крім того, якщо особливо не стріляти, можна пробивати в Європі позицію, що перемир"я дотримується і треба Росію починати винагороджувати за хорошу поведінку хоча б частковим зняттям санкцій. А якщо прискорити створення де-факто державного утворення на окупованих теренах, то з"явиться ще один важіль впливу – мовляв, давайте швидше домовлятись, бо потім вже зовсім буде пізно, коли на місці "ДНР" та "ЛНР" з"явиться де-факто державне утворення. Отож, часові графіки у Заходу та Росії різні, і останні раді будуть цим скористатись. Що в такій ситуації наші партнери рекомендують робити Україні?
По-перше, досвід останніх місяців демонструє, що якщо Україна володіє серйозними аргументами і їх правильно комунікує, ці аргументи спроможні сприйняти. Важко й болісно давалось збавити тиск європейських партнерів з приводу негайного прийняття конституційних змін, але все ж вдалось. Перевели фокус на вибори. Це важливо тому, що конституційні зміни залежали виключно від України, а для проведення демократичних виборів потрібна і добра воля Росії. Сьогодні важко й болісно, але поступово вдається зняти тиск й щодо негайного проведення виборів. Поступово у європейських столицях доходять до розуміння, що без стабільного перемир"я – щонайменше 45 днів – і виконання базових за стандартами ОБСЄ виборчих критеріїв (зокрема й доступу українських ЗМІ, участі українських партій та переселенців), вибори проводитись не можуть. Звісно, в європейських столицях є теж і ті, хто говорить, що навіть в окупованих країнах, як у свій час в Австрії, демократичні вибори відбувались, і все було ок, і з цим теж потрібно працювати. Перша порада наших західних друзів: працювати щільно з Німеччиною та Францією, щоб у Нормандському форматі Росія виступала в ролі ізольованого гравця, а не Україна. І тут, на мій погляд, треба активніше розвіювати сприйняття у європейських столицях, що Росія провалює безпекову частину, а Україна провалює політичну частину Мінська, тобто "обоє рябоє", не боячись говорити вголос говорити про підготовлений Україною Закон про вибори.
По-друге, українському керівництву треба – як би це не звучало заїжджено та банально – всіляко демонструвати, що процес реформування триває. Де-факто, щоб у прихильників України завжди був аргумент: так, Україна наразі не в змозі через низку обставин повноцінно виконувати Мінські домовленості, але її треба все одно підтримувати, бо вона реформується. Іншими словами: якщо не можете виконати Мінськ, робіть реформи. І тут, до речі, ше невідомо, що для Порошенка буде складніше зробити. Тим більше, що особливо показовим буде те, як відбуватиметься реформа Генеральної прокурори. Американці ще не здались у цьому питанні, навіть готові посадити до Луценка американського радника, але перші кілька місяців будуть показовими.
І останнє: Україна має усвідомити та зрозуміти – довоєнного статусу-кво на окупованих районах Донбасу нам не повернути. Ше жоден конфлікт у світі не був вирішений без певних компромісів. Вони неминучі і в українському випадку. Якщо, звісно, є бажання його вирішувати, а не спускати цю справу по течії. Що ж до санкцій, то тут нам важливо всіляко доносити, що подовження санкцій – це не каприз України, і ЄС це має робити не тому, що це дуже просять з Києва.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
