20 вересня 2016, 11:56

Коли Brexit перетворюється на UAexit

Британські тижні в Україні продовжуються. Після візиту Боріса Джонсона на минулому тижні, вчора мали честь приймати в гостях двох британських політиків і заодно й онуків двох британських прем"єрів – Черчілля та Балфора, а саме – сера Ніколаса Соамса та Ніла Балфора. Вони взяли участь в організованому нами круглому столі "Brexit: якою має бути стратегія для України?". Дата була вибрана не випадково: саме 19 вересня 1946 року Вінстон Черчілль проголосив свою відому промову у Цюріху про об"єднання європейських народів. І от в ту ж дату, але 70 років потому його внук приїхав до України, щоб аналізувати де факто роз"єднання європейських народів.

До дискусії у ролі спікерів та коментаторів долучилось дуже достойне товариство, зокрема й представники обох урядів – посол Британії в Україні Джудіт Гоф, заступник міністра закордонних справ з питань євроінтеграції Лана Зеркаль і торговий представник України Наталя Микольська з українського. Загалом інтерес виявився несподіваний навіть для нас – постійних організаторів різного роду міжнародних заходів як в Україні, так і поза її межами. Найбільша готельна зала не могла вмістити всіх бажаючих долучитись до дискусії. Як зауважив один з учасників, на нашому заході виявилось більше людей, ніж на заході за участі прем"єра Гройсмана, який відбувався у той же день тільки раніше.

Що стосується самої дискусії. Всі, в принципі, погодились, що відносини між Україною і Британією писля референдуму не змінились, і не зміняться й після Brexit. Британці свято вірять, що вони будуть потужним міжнародним гравцем і без членства в ЄС (вони ж, мовляв, виходять з ЄС, але не виходять з Європи). І знали б ви, як вчора британських гостей роздратували слова Романа Шпека, що Британія вже втратила вплив в Європі. Як свідчення – відсутність представника Британії на неформальній зустрічі лідерів ЄС у Братиславі.

А от що стосується відносин України з ЄС на британському фоні, тут вже особливої одностайності не спостерігалось. Учасники розділились між тим, чи варто Україні взагалі міняти якісь підходи на євроінтеграційному напрямку після Brexit, чи ні. Іншими словами, чи тягне Brexit на зміну стратегії, чи ні. Ті, хто розглядали референдум в Британії як лише один із пазлів загальної європейської мозаїки сьогодні, вважають, що корекція неминуча. Недаремно ж, мабуть, посол Британії двічі згадувала референдум у Нідерландах, де, на відміну від Британії, Україна звучала прямим текстом. Ті, хто бачать в Brexit лише серйозне, але все ж непорозуміння – вважають, що на нову стратегію це не тягне. Було показовим те, що всі учасники чомусь говорили про Brexit не тільки як про доконаний факт, але й абсолютно зрозумілий. І добре, що Ніколас Соамс нагадав, що Brexit ще не відбувся, і що це процес. Насправді, парадокс полягає у тому, що ми ще не знаємо, що таке Brexit. І ми ще не знаємо, як він зрештою виглядатиме і що собою представлятиме. Ще буде багато переговорів, дискусій, суперечок, компромісів і поблажок. Хто знає, можливо навіть правий був Боріс Джонсон (не віриться, що посилаюсь на нього:), коли на переговорах з українською владою на минулому тижні говорив про те, що модель угоди, яку виробить Лондон з Брюсселем може стати основою угоди між Києвом і Брюсселем в майбутньому.

Однак незважаючи на дебати, чи варто змінювати стратегію чи ні, вчора ми мали можливість спостерігати, що вона вже по ходу змінюється. Головним ньюзмейкером вчорашнього заходу для дипломатичної та експертної тусовки став виступ заступниці міністра закордонних справ України з питань (що важливо) європейської інтеграції Лани Зеркаль. Вона де факто поставила питання про те, чи існуватиме ще ЄС, коли Україна буде готова подавати заявку на членство в нього, а про перспективу членства ЄС для України сказала наступне: "Говорити, що наша ціль виключно членство в ЄС, це вже некоректно". Коли такі речі заявляє профільний заступник МЗС, вони, звісно, спримаються як зміна стратегії. Хтось в рамках нашого Твіттер біму пожартував: ще не встигли серйозно наблизитись до ЄС, а вже налаштовані на UAexit.

Питання, що робити з перспективою членства як інструментом для модернізації країни на фоні фрагментаційних рухів у ЄС – залишається, насправді відкритим. Деякі рекомендації з цього приводу ми зробили в своїй відповідній аналітичній записці. Ніхто не говорить, що треба подавати заявку на членство. Але ніхто також не забороняє (і ми в Інституті над цим активно працюємо) зібрати команду фахівців, які могли б почати об"єктивно відповідати на питання відповідної анкети (порядка дві з половиною тисячі питань), яка надаються з боку ЄС країнам, що подали заявку на членство. І таким чином, краще ідентифікувати як наші сильні, так і наші слабкі сторони. Використовувати ці відповіді як певний важіль впливу як на український уряд, так і на Брюссель.

Очевидно, що найменше згадані вище чи то єврореалістичні, чи то євроскептичні заяви здивували присутніх на круглому столі британців. Вони завжди дивувались нашій ідеалізації ЄС. Якщо для них ЄС завжди був синонімом "спільного ринку" і "брюссельської бюрократії", то для України він в якийсь момент став символом "мрії". І тому європейська інтеграція перемогла євразійську, яка, в свою чергу, перетворилась на символ ностальгії. Проблема у тому, що символом мрії для українців є ЄС зразка 90-х і, можливо, ще 2000-х. У тому вигляді, в якому він є сьогодні, мрія має всі шанси перетворитись теж на ностальгію. Українське суспільство буде нарешті об"єднане, але об"єднане ностальгією – одні ностальгуватимуть за совком та Росією, інші за старим добрим ЄС. Однак, щоб вижити і відбутись українці просто не мають права жити ностальгією, а не мрією. Тому поки не буде знайдена достойна заміна мрії, від перспективи членства в ЄС навряд чи варто просто так відмовлятись принаймні в українському дискурсі.

Клуб паралізованих страхом і коаліція рішучих

Провальну комунікацію західних лідерів, у якій повністю відсутній елемент стратегічної невизначеності, ми в Центрі "Нова Європа" визначили як одну з топ семи помилок Заходу за два роки великої війни...

Гарантований безпековий самообман

Отже, президент Володимир Зеленський (не кажучи вже про главу його офісу Андрія Єрмака) й далі публічно наполягає на тому, що Україна домовляється з низкою країн-партнерів саме про безпекові гарантії...

Після Брюсселя

У той момент, коли вже європейські партнери і друзі почали приречено розповідати, що нічого катастрофічного не станеться, якщо "чистого" рішення у Брюсселі щодо відкриття вступних переговорів не буде, бо Україна залишається кандидатом на членство (і це ключове), а переговори можна відкрити і в наступному році, ми таки отримали повноцінне "так"...

Про американський список

Чи варта країна, котра має проблеми з корупцією та верховенством права, підтримки США лише тому, що вона є жертвою безпрецедентної за понад півсторіччя військової агресії в Європі? Має, якщо її існуванню як держави загрожує смертельна небезпека...

Емоції, які вбивають довіру. І партнерство з Польщею?

Отже, Україна та Польща на найвищому рівні вирішили винести українсько-польську кризу на трибуну Генасамблеї ООН. Прикро і, зізнаюсь, боляче...

Виправити помилки Будапешта та Бухареста у Вільнюсі

Зі стрімким наближенням липневого саміту НАТО стає дедалі очевидніше, що у справедливому світі Вільнюс мав би стати моментом виправлення помилок Будапешта та Бухареста, і Україна повинна цього прагнути...