2 листопада 2016, 10:34

Курс на нову адміністрацію США: принципові речі вже відомі

Схоже на те, що американські вибори будуть тримати всіх у напрузі до останнього моменту. Навіть якщо усі підрахунки будуть акуратно вказувати на більш ймовірну перемогу Клінтон, події на кшталт рішення ФБР поновити розслідування щодо використанння Хілларі Клінтон приватної електронної адреси на посаді держсекретаря США, не даватимуть розслабитись нікому до оприлюднення остаточних результатів виборів. А враховуючи постійне нагнітання команди Трампа з приводу можливої фальсифікації виборів, якщо переможе не він, то напруга може утримуватись і до дня інаугурації нової президента, тобто 20 січня наступного року.

По мірі наближення дня виборів і їх результату зростає і рівень нервозності в Україні. Ніхто не заперечує, що вибори в США мають дуже важливе значення, але переоцінювати їх роль на майбутнє України теж непотрібно. Майбутнє України вирішують не вибори у США. Майбутнє України вирішує її спроможність до внутрішніх трансформацій. Американці – і то за великого бажання й видимих стимулів – можуть якийсь час в режимі ручного управління пришвидшувати ті чи інші реформи, але вони не можуть штучно продукувати політичну волю там, де реформи входять в контру з конкретними інтересами конкретних осіб. І їм, судячи з усього, поки що так і не вдалось переконати ключових осіб в українській владі, що вищий пілотаж по-українськи полягає не в тому, щоб робити реформи. Вищий пілотаж полягає у тому, щоб робити реформувати країну, зберігаючи нереформованими старі схеми.

Сьогодні багато запитують про те, якою буде політика США щодо України в разі обрання того чи іншого кандидата президентом. З приводу Хілларі Клінтон сформувався вже навіть певний консенсус: її політика буде схожою на обамівську, але більш жорсткою. Щодо Трампа теж є своєрідний консенсус: він настільки непередбачуваний, що витрачати час на прогнози в його випадку – справа невдячна (і, як сподівається, добрих півсвіту справа непотрібна, враховуючи його менші шанси на перемогу).

Так чи інакше, яким би не був склад нової адміністрації деякі речі можна спрогнозувати вже. По-перше, у України є хороші шанси принайні певний період часу залишатись в ТОП-10 зовнішньополітичних пріоритетів Вашингтона, і цим потрібно скористатись для нарощування американської допомоги. По-друге, підтримка нової адміністрації великою мірою залежатиме від того, чи бачитиме Білий Дім в новій Україні привід для гордощів, чи привід для сорому. Приводом для гордощів будуть реальні реформи, а головним індикатором того, чи відбуваються в Україні реальні реформи й надалі залишатиметься боротьба з корупцією. По-третє, Україна, незважаючи на всі її дипломатичні потуги стати для США союзником в регіоні, й надалі залишатиметься для Білого Дому нехай важливим, але партнером, а не союзником. Відповідно, шанси заключити з новою адміністраіцєю США двосторонню безпекову угоду та ще й з певними гарантіями безпеки мінімальні. Ставка Вашингтона й далі робитиметься не на те, як захистити Україну, а як зробити так, щоб Україна змогла захистити себе сама. По-четверте, за будь-якого складу адміністрації у Білому Домі уникатимуть відкритої конфронтації з Росією, здатної перерости у військовий конфлікт, й не цуратимуться працювати з Москвою у питаннях, які становлять "взаємний інтерес", навіть якщо рівень довіри до договороздатності Путіна близький до нуля. Тим паче, що серед багатьох впливових людей у Вашингтоні популярною є думка, що Росія вступила в період занепаду, а відтак непотрібно перебільшувати загрозу яку вона становить для демократичного світу у середньостроковій та довгостроковій перспективі.

Водночас, поки що рано говорити про те, яким буде рівень залученості нової адміністрації до переговорного процесу щодо Донбасу. Рано говорити про те, які компоненти допомоги США Україні будуть посилені, а які, можливо, навпаки – скорочені. Рано говорити про те, наскільки нейприйнятною для нової адміністрації виявиться пакетна логіка Росії у вирішенні питань щодо України та Сирії. Рано говорити, чи підтримуватиме американська адміністрація реальну деолігархізацію в Україні, якщо ця деолігархізація загрожуватиме, як люблять казати деякі тамтешні співрозмовники, руйнуванню балансу сил та провокуватиме некотрольованість ситуації? І цей список питань можна продовжувати.

В України немає на цих виборах кандидата мрії. Але один з них (чи точніше одна з них) може принаймні претендувати на кандидата надії. Що ж до Трампа, то, можливо, єдиний позитив, який міг бути від його обрання президентом – це серйозна ін"єкція для українців від зовнішнього патерналізму.

Вперше опубліковано на Segodnya.ua

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...