8 лютого 2017, 12:07

Україна-німецький посол: взаємопрограшна ситуація

Можна довго засуджувати заяви посла Німеччини Райхеля, але від вчорашньої історії точно не виграли ні Україна, ні Німеччина, ні їхні відносини. Це однозначно взаємопрограшна ситуація (lose-lose situation).

Німеччина не виграла, тому що незважаючи на те, яку б лінію поведінки не обрав пан Райхель у майбутньому, працювати в Україні йому буде й надалі буде складно і, очевидно, не досить комфортно. Коли тебе не сприймають навіть попри те, що ти представляєш країну, якою керує канцлер Меркель – це справді дипломатичний виклик. Свідомо пишу "надалі", оскільки дискомфорту після вчорашнього інтерв"ю у Райхеля лише додасться, але відверта настороженість щодо посла на владних пагорбах та серед частини експертної спільноти і громадянського суспільства виникли не після вчорашнього інтерв"ю. У деяких випадках це вже триває майже добрих півроку. Так що вчорашні заяви для тих, хто спілкувався з послом раніше чи слухав його коментарі на нашому Зовнішньополітичному форумі у грудні минулого року – не стали несподіваними. З моменту приїзду до України він не приховував і постійно озвучував на зустрічах з українськими партнерами бачення врегулювання конфлікту на Донбасі, яке помітно дисонувало від, скажімо, бачення попереднього німецького посла Вайля. І демонструвало значно вищий рівень нетолерантності до української позиції, ніж, скажімо, є в офісі федерального канцлера. Причому посол озвучував своє бачення досить впевнено, можливо навіть досить самовпенено. Деякі дипломати з країн ЄС пояснюють таку самовпевненість попереднім постом Райхеля в Косово, де німецький посол апріорі має значно вищі важелі впливу на ситуацію, аніж в Україні, а його думка вважається ледве не істиною в останній інстанції. В Україні по-іншому. Тим більше, в ситуаціі, коли президент і його зовнішньополітичний радник на прямому контакті з канцлером та її зовнішньополітичним радником. Очевидно, послу потрібно було більше часу, щоб зрозуміти, що Україна – це не Косово (в усіх сенсах). І тут не те, що президент, але й міністр закордонних справ може наважитись з ним не зустрітись (як, в принципі, і було).

Для України ця історія програшна, тому що Райхель – це не інородне тіло в німецькому дипломатичному корпусі. Його позицію по Мінську поділяють інші представники МЗС Німеччини, зокрема й ті, з якими мені особисто доводилось не раз спілкуватись. Ризикну припустити, що в ній не бачить нічого крамольного й новий міністр закордонних справ Німеччини. Стримана реакція МЗС Німеччини з приводу інтерв'ю посла (і то на запит медіа) – цьому лише підтвердження. Можливо, в Берліні вирішать, що Райхель буде більш ефективним на іншому дипломатичному напрямку, а можливо – ні, і тоді все одно в Києві доведеться мати справу саме з послом Райхелем, скільки б не намагалась його ігнорувати в профільних відомствах.

Крім того, Райхель – не перший посол важливої країни, який приїжджає до України з баченням багатьох процесів, яке не вписується в український мейнстрімовий дискурс. Але в багатьох випадках після певного часу перебування в Києві інші посли дещо коригували своє бачення тих чи інших речей, або ж змінювали принаймні свою тональність в результаті постіних розмов та дискусій з українськими дипломатами, політиками, експертами, активістами і просто пересічними українцями, з якими вони комунікували і в Києві, і під час подорожей Україною. Вважаю, що ті в Україні, які мали можливість, але жодного разу не скористались цією можливістю переконати посла Райхеля в тих чи інших критично важливих для України речах, взагалі мали найменше право вчора його критикувати. Тим паче, що Райхель готовий до дискусій і аргументів (була приємно здивована, коли він "від корки до корки" прочитав наше дослідження "Аудит українсько-німецьких відносин", і ми мали можливість його з ним навіть обговорити). Інша справа ті, хто намагався неодноразово донести аргументи України до Райхеля, але він не хотів їх чути.

Так чи інакше, ця історія – ще й прекрасна ілюстрація того, що довіра в українсько-німецьких відносинах все ще є субстанцією надзвичайно крихкою і присутня далеко не на всіх рівнях. Але нічого катастрофічного в цьому немає, є над чим працювати.

powered by lun.ua

Мінімум від Меркель

Можливо ще ніколи дата візиту закордонного політика до України так багато не говорила про сам візит, як у випадку з майбутнім візитом Ангели Меркель до Києва: після Москви і до (а не на) саміт Кримської платформи та 30-річчя Дня незалежності України...

Чому реакція Байдена на Афганістан важлива для України?

У подіях в Афганістані з шокуюче швидким захопленням Талібаном території країни, особливо показовою для України має бути реакція президента Байдена...

Вашингтонські враження: дежавю і німці

Трохи гнітюче враження в українських питаннях справляє нині Вашингтон, куди зовсім скоро збирається президент Зеленський із першим на посаді президента візитом до Білого дому і з першим візитом до США часів президентства Байдена...

Брюссель, Женева, статус-кво

Для України обидва саміти, які відбулись на цьому тижні – НАТО в Брюсселі та Путін-Байден в Женеві – стало самітами підтвердження нинішнього статус-кво...

Все можливо й без олігархів

Впродовж двох днів у Києві відбувалась подія, вагу якої ще належить багатьом оцінити. Це була міжнародна конференція "Демократія в дії". Без сумніву, головна конференція в Україні, про Україну і для України цього року...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...