Візит взаємної підтримки
Візит федерального канцлера Ангели Меркель в Україну – це завжди подія. І це особливо важлива подія з огляду на те, що канцлер здійснює зазначений візит попри досить турбулентну політичну ситуацію у своїй країні. Навіть якщо візит обмежений лише коротким перебуванням в українській столиці, без відвідин Донбасу, запропонованих українською стороною.
До Києва Меркель приїхала в новому політичному амплуа – не всемогутньої "залізної леді", а досить вразливої керівниці уряду, яку навіть відомі представники її ж політичної сили не бояться вголос називати "кульгавою качкою", як це зробив єврокомісар з питань бюджету Гюнтер Еттінгер. І навіть якщо на Банковій розглядали цей візит як символ підтримки Порошенка напередодні початку важливої виборчої гонки в Україні, то не меншої підтримки сьогодні потребує в Німеччині й сама канцлер, яка минулого понеділка, після земельних виборів у Гессені, оголосила, що не буде переобиратись на пост лідера партії, однак хотіла б допрацювати канцлером до завершення терміну в 2021 році. Для українського політикуму візит Меркель мав би стати промовистим нагадуванням про те, як важливо в політиці відчути момент не лише для приходу до влади, а й для вчасного відходу від неї.
Четвертий – зайвий?
Багато хто в Німеччині вважає, що вчасне прощання з владою для Меркель мало бути після її третього терміну. Вона й сама, очевидно, розглядала цей сценарій, однак наслідки міграційної кризи та прихід до влади у США Дональда Трампа переконали її на користь четвертого канцлерства.
Можливо, саме тому з четвертим терміном у Меркель все від початку пішло не так. Безпрецедентно виснажлива коаліціада. Конфлікт із лідером ХСС міністром внутрішніх справ Хорстом Зеєхофером навколо міграційної політики (болісне нагадування, що у "великій коаліції" насправді три повноцінних політичних актори, а не два). Постійна загроза виходу з коаліції соціал-демократів, які за роки канцлерства Меркель неодноразово переконались: у спільному урядуванні вона здатна політично "проковтнути" й електорально знищити будь-кого з коаліційних партнерів. Так було з вільними демократами, які після спільного урядування з ХДС/ХСС взагалі не потрапили до Бундестагу. Так сталось із соціал-демократами, чиї позиції "розмились" у зміщеній в центр за роки правління Меркель політиці християнських демократів настільки, що виборці просто не розуміють, про що ця партія сьогодні. Як результат – одне електоральне фіаско за іншим на останніх земельних виборах і часом уже нижчі рейтинги, ніж у праворадикальної "Альтернативи для Німеччини", яка після недільного голосування в Гессені представлена у всіх 16 земельних парламентах країни.
Справжнім попереджувальним пострілом для Меркель стали вибори нового глави фракції ХДС у Бундестазі. Цілком можливо, саме ця історія зіграла ключову роль у рішенні канцлера не балотуватися на новий термін глави партії ХДС на з'їзді у грудні, залишаючись при цьому канцлером. Несприятливі результати виборів у Гессені лише допомогли "оформити" це рішення в заяву. Саботаж переобрання на цю посаду бажаної для канцлера кандидатури – багатолітнього керівника фракції та близького її соратника Фолькера Каудера і обрання натомість нового глави – Ральфа Брінкхауса стали чи не найбільш промовистими свідченнями того, що Меркель не в змозі й далі тримати ситуацію в партії під своїм контролем. Якщо вона не змогла гарантувати переобрання Каудера главою фракції, чи зможе вона гарантувати своє власне переобрання на посаду лідера ХДС?
Очевидно, що рішення не переобиратися на новий термін як глава партії далося Меркель непросто. І не тільки тому, що воно прямо суперечило її давно сформованій позиції, що канцлер Німеччини має бути і лідером відповідної політичної сили. А й тому, що потребувало внесення серйозних коректив у її власний довготривалий сценарій розвитку подій, скільки б її колишні радники не говорили, що довготривале планування для Меркель – це планування у межах двох тижнів.
А власний сценарій Меркель, очевидно, полягав у тому, щоб переобратися партійним лідером, добути термін на посаді канцлера до виборів 2021-го і за цей час дати змогу набрати впливу й авторитету в партії своєму наступнику. Чи, точніше, наступниці. Адже після призначення генеральним секретарем партії колишньої прем'єрки землі Саар Аннегрет Крамп-Карренбауер (в народі просто АКК) сумнівів щодо бажаного для Меркель наступника майже не залишалося. Паралельно Меркель намагалася трохи "приручити" тих у партії, хто активно ставив під сумнів її лідерство: активному критику з початку міграційної кризи, 38-річному Єнсу Шпану було запропоновано посаду міністра охорони здоров'я в нинішньому уряді. Саме ці кандидати, поряд із Фрідріхом Мерцом, представником консервативного крила ХДС, якого Меркель у 2002 році витіснила з позиції голови фракції, фігурують серед головних претендентів на вищий партійний пост. Рішення Меркель не переобиратися на посаду глави партії свідчить, що вона й надалі націлена самостійно займатися менеджментом власного відходу, а не рухатися за сюжетом чужого сценарію.
Чи зможе Меркель добути канцлером до кінця терміну – питання, яке лише загострилося після її заяви в понеділок. Усе ж таки розмежування двох посад у Німеччині – швидше, екзотика, ніж правило (як би в ці дні не апелювали до прикладу соціал-демократа Герхарда Шредера, що після складання повноважень глави партії протримався у кріслі канцлера ще півтора року). Однак насправді питання дострокового припинення повноважень активно обговорювалося впродовж останнього року, ще до заяви Меркель. Навіть якщо на партійному з'їзді буде обраний кандидат, із яким у Меркель довірливі стосунки – та ж Карренбауер, – у неї є всі шанси добути свій термін на посаді канцлера, але шанси – це ще не гарантія. Хоча слід визнати: при такому розкладі легше буде вибудовувати мости з новим партійним керівництвом ХДС і Україні, яка свідомо, за словами одного з інсайдерів, не бажає розбудовувати інші альтернативні канали комунікації в Німеччині, поки канцлером є Меркель. "Це було б із нашого боку навіть некоректно стосовно Меркель", – зауважив один із високопоставлених співрозмовників. Так, непомітно, Україна стала однією з найбільш відданих канцлерству Меркель країн світу.
Від Донбасу до децентралізації
На цьому тлі й відбувся другий від початку російської агресії візит канцлера Меркель до України. Українська сторона намагалася всіляко наділити його символічним змістом: адже канцлер приїхала напередодні важливого виборчого циклу в нашій країні. Тим паче що до президентських виборів із топ-західних лідерів Україну, крім, можливо, ще Дональда Туска, навряд чи хтось відвідає. Якщо в самій Німеччині підтримка Меркель може бути токсичною, в Україні – все ще важливим зовнішнім благословенням. Хоча, зрештою, і в них, і в нас усе вирішують виборці.
Німецька сторона в особі наших співрозмовників в уряді Німеччини всіляко наполягає: Порошенко навіть не заявив про свій намір балотуватися в президенти, тож поки що залишається для німців виключно главою держави, партнером Меркель для переговорів з українського боку. І додають: інша річ, якби візит відбувався у виборчий період. Правда, деякі німецькі джерела вже у приватних розмовах особливо не заперечують: якщо обирати на президентських виборах між конкретно "ним" і конкретно "нею", то більше хотілося б працювати з хоч місцями і проблемним, але передбачуваним "ним", аніж із непередбачуваною "нею". Але навіть при цьому жодних відкритих сигналів підтримки очікувати від канцлера не варто.
Порошенко, на відміну від своїх попередників на посаді, зміг найдовше утримати довірливі стосунки з німецькою канцлеркою. Однак є питання, чи можливо було б утримати такий діалог і таку частоту контактів, якби не факт російської агресії проти України, емоційна залученість Меркель до врегулювання навколо Донбасу і глибока неприязнь, яку в Меркель викликає персона Путіна. Адже більшість контактів двох лідерів були приурочені передусім питанням, пов'язаним із Донбасом. Чого вартує лише налагоджена і певним чином унікальна на сьогодні схема координації меседжів та зусиль між Порошенком і Меркель "до" і "після" перемовин канцлерки з Путіним. Така схема дозволяла, зокрема, зрозуміти найбільш тематично вразливі місця для російського президента. Наприклад, після останніх переговорів Меркель і Путіна стало зрозуміло, наскільки чутливим для ВВП є звільнення Кирила Вишинського. У дипломатичних колах подейкують, що в певний момент він навіть висловив готовність звільнити Олега Сенцова, про якого Меркель мала з ним окрему тривалу розмову, за схемою "2 на 2", але після вбивства Захарченка, яке Путін і в діалозі з закордонними партнерами повісив на Україну, "передумав". До речі, подейкують, українська сторона на всяк випадок підготувала до візиту Меркель докази своєї непричетності до вбивства Захарченка.
Незважаючи на потребу фокусуватися на внутрішніх перипетіях у самій Німеччині, Меркель усіляко намагалась не допустити звинувачень на адресу України у зриві виконання Мінських домовленостей, що істотно посилило б позицію табору прихильників зняття санкцій з Росії в окремих країнах ЄС. Та й у самій Німеччині, де хіба лише в Партії зелених немає прихильників санкційного пом'якшення, що автоматично робить тріумфальний похід Зелених на останніх місцевих виборах у ФРН доброю новиною для Києва. У дипломатичних колах відзначають, зокрема, роль Меркель у переконуванні українських партнерів проголосувати за пролонгацію в Раді закону про "особливий статус". Як стверджують наші джерела в уряді ФРН, Меркель навіть виявила готовність прийняти у себе Арсенія Яценюка з візитом на знак вдячності за голосування фракції "Народного фронту".
Однак візит Меркель до Києва відбувався в той момент, коли і в Києві, і в Берліні дійшли приблизно однакового висновку: до президентських виборів в Україні Путін не робитиме подарунків Порошенку, розблоковуючи процес врегулювання навколо Донбасу. Зокрема й у контексті погодження концепту миротворчої місії за мандатом ООН. Як свідчать результати останніх консультацій у "нормандському форматі", російська сторона й надалі наполягає на своєму баченні місії. Відповідно, зникає і сенс проведення саміту в "нормандському форматі" в листопаді, де, власне, і міг би бути обговорений спільний концепт місії. У Німеччині вже не сакралізують Мінські домовленості й не дратуються на жарти на кшталт того, що мінський процес, як Ленін, – мертвий, просто ще не похований. На брифінгу з Порошенком Меркель і сама визнала: коли щось і відбувається по Мінську, то лише "на міліметр уперед", а зазвичай – це кроки назад. Чітке свідчення такого відкоту – неспроможність цього разу переконати росіян скасувати так звані "вибори" на окупованих територіях 11 листопада.
Недарма під час візиту німецька сторона була націлена приділити увагу однаковою мірою трьом темам: Донбасу, двостороннім відносинам і реформам в Україні. У контексті реформ, як свідчать наші джерела в офісі канцлера в Берліні, найбільше цікавив канцлера поступ у реформі децентралізації та антикорупція. З децентралізацією в німців особлива історія і свій довірений канал інформації:
їм добре відомі всі виклики завдяки роботі в Україні делегованого Меркель і часом недооціненого в Україні за своїм впливом у Берліні Уповноваженого уряду Німеччини і колишнього прем'єра Саксонії Георга Мільбрадта.
Тим часом чи не найбільшим подразником і надалі залишається питання Північного потоку-2. Для Порошенка це суперделікатне питання: щоб зберегти підтримку німецького канцлера на інших треках, він може собі дозволити публічно критикувати проект, але не німецьке керівництво. За нашою інформацією, канцлер дуже чутливо реагує на будь-яку персоналізовану критику через цей проект, у тому числі стаття українського президента в німецькій пресі не залишилася непоміченою главою уряду ФРН. Вона навіть дала про це зрозуміти своєму українському візаві.
З цієї ж причини Порошенко не може собі дозволити публічно закликати США до запровадження санкцій для європейських компаній за будівництво Північного потоку-2, як це відкрито робить той-таки польський президент Дуда. Тим паче що в Берліні й так зміцнюється загальне роздратування, що Україна "все більше стає на бік Вашингтона". Хоча насправді йдеться про інтереси України, які просто збігаються у конкретному випадку з інтересами Вашингтона більше, ніж з інтересами Берліна.
Не знайшла, за наявною інформацією, розуміння в німецької сторони і зміна позиції Києва (як її трактують у Берліні) щодо гарантій транзиту газу через Україну після запуску ПП-2. Якщо ще у квітні у німців склалося враження, що в Києві такий план – "запуск газогону, але з гарантіями про транзит від Росії" – виглядає цілком прийнятним, і Меркель розпочала його втілення на переговорах із Путіним, то вже за кілька місяців стало зрозуміло: Україну такий сценарій зовсім не влаштовує. На сьогодні в українських високих кабінетах говорять своїм німецьким партнерам, що будуть готові обговорювати такий сценарій лише у разі реалізації двох передумов: вихід РФ з Донбасу і виконання рішення Стокгольмського арбітражу. Від окремих високопоставлених європейських дипломатів доводилося чути, що Україна своєю початковою згодою на гарантії транзиту сама загнала себе у пастку в питанні ПП-2. Тепер ми з пастки наче вибираємось, але втрачаємо вже реноме договороспроможного партнера. І партнера, який може вести дискусію з Німеччиною мовою конкретних калькуляцій та пропозицій, а не лише пафосних заготовок про політичну зброю Кремля (особливо непереконливими співрозмовники у Берліні вважають зустрічі на цю тему з прем'єр-міністром Гройсманом).
Є й інші, менш значущі, та все ж подразники у двосторонніх відносинах для Києва. У тому числі йдеться про видачу ліцензій від німецького уряду на поставку до України так званих товарів подвійного призначення для потреб наших Збройних сил (зокрема двигунів компанії Mersedes). Пробуксовування з видачею ліцензій у Берліні аргументують тим, що Німеччина як учасник переговорів у "нормандському форматі" має залишатись абсолютно нейтральною в конфлікті. Крім того, американці, мовляв, і так уже вдосталь усього надавали. Правда, лихі язики подейкують, що йдеться і про певні сумніви серед німців, до чиїх рук можуть ці двигуни, зрештою, потрапити.
Тепер про те, що планувалось як конкретні результати візиту, чи, як кажуть американці, "deliverables". Німці відразу відкинули ідею будь-яких спільних письмових декларацій. На столі для доопрацювання до візиту залишилися дві угоди – про соціальний захист українців у Німеччині та угода про створення місцевих бюро Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ GmbH) і Кредитної установи для відбудови (KfW), яка на практиці надаватиме правові підстави для безперешкодної роботи в Україні німецьких агенцій з державної технічної допомоги і була схвалена Кабміном за день до візиту. На прикладі останньої угоди німцям було важливо надіслати політичний меседж Києву: технічна допомога Німеччини для України триватиме й відтепер буде ще краще скоординованою. Звісно, ці угоди могли бути погоджені і безвідносно до візиту Меркель, тому, власне, німці, за деякою інформацією, скептично й поставилися до ідеї підписання їх під час візиту перед камерами (мовляв, не канцлерська це справа).
Обійшлося цього разу і без нових фінансових обіцянок з боку Меркель на відбудову Донбасу (лише 85 млн євро на фінансування професійних програм для молодих українців). Можливо, це й на краще. Під час попереднього візиту федеральний канцлер оголосила про надання 500 млн євро кредиту саме на відбудову Донбасу. За чотири роки на ці потреби із зазначеної суми так нічого й не перепало. Частиною коштів (200 млн євро) закрили дірку в бюджеті, частину з боєм розписали на інші проекти. Буде досягненням, якщо решту коштів витратять на відбудову дороги Запоріжжя-Маріуполь, про що згадав на брифінгу президент Порошенко. Крім того, в українських урядових колах нарікають, що німецькі кредити дорогі і насправді не дуже й вигідні Україні. Тому віддають перевагу розмові про досить помітне зростання товарообігу між країнами – до 8 млрд дол. Але в німецької та української сторін буде окремий привід поговорити про це наприкінці місяця, коли в Берліні проходитиме 3-й Українсько-німецький бізнес-форум.
А поки що можемо констатувати, що нинішній візит федерального канцлера певною мірою став візитом взаємної підтримки. І не дивно: за останні роки у Меркель не тільки виникла емоційна прив'язка до нашої країни, – вона ще й стала чи не найкращим експертом у питаннях України серед усіх світових лідерів.
"Дзеркало тижня"
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
