25 квітня 2019, 15:15

ЗеДипломатія для ЗеПрезидента. Польща

Там, де новий президент може дійсно створити відчутну зовнішньополітичну різницю – це на польському напрямку. Де-де, а в Варшаві дійсно чекали на нового українського президента. Спочатку, цілком ймовірно, на Юлію Тимошенко, яка лідирувала у всіх опитуваннях (Григорія Немирю на конференції МЗС Польщі у жовтні минулого року називали жартома не інакше як "пан міністр закордонних справ"). Потім і Зеленського за трендовим в цьому році українським принципом "аби не Петро".

Петро Порошенко категорично не влаштовував Варшаву, оскільки на якомусь етапі його просто визнали недоговороздатним. Мовляв, про що з ним не домовляйся – домовленості не виконуються. Передусім, йшлось про домовленості навколо найтоксичнішої теми двостороннього діалогу – історичної. Плюс від початку навряд чи можна було говорити про якусь "хімію" у відносинах між Порошенком і Дудою.

Під кінець президентства Порошенка так і не вдалось зняти з двосторонніх відносин основний подразник останніх років – заборону Україною на пошукові та ексгумаційні роботи на нашій території. Таким чином, за результатами президентства Порошенка Україна гордо фігурує як єдина країна в світі, яка заборонила Польщі проводити ексгумаційні роботи на своїй території. "Твердо бережемо кості і недоторканність землі", – сумно жартує з цього приводу один з поінформованих українських урядовців. І це питання так чи інакше рекошетить по іншим напрямкам співпраці. Наприклад, через невирішеність цієї справи Україну не відвідує прем"єр-міністр Польщі Моравецькі.

Президенту Зеленському для перезапуску відносин не обійтись без рішення щодо цього питання. Однак, очевидно, для повноцінного перезапуску відносин потрібно дещо більше. Історична тематика стала лише найочевиднішим симптомом кризи у відносинах. А загалом йдеться вже не про кризу навколо історії, а кризу поваги. У Києві сприймають як неповагу, коли ідеолог правлячої партії говорить українському президенту, що з Бандерою Україна в Європу не піде. І коли польські партнери, запевняючи українських, що ті мають право шанувати своїх героїв, не забувають принагідно дорікнути: невже в Україні немає інших героїв, крім Бандери, щоб зробити з них національних? І взагалі: Україна воююча країна, а Польща замість того, щоб співчувати, підтримувати й разом з Києвом сфокусуватись на реальних ворогах (тобто Путіні), постійно переадресовує увагу на свого ворога, якого вже давно нема в живих (тобто Бандеру)?

У Варшаві приводів, щоб тлумачити політику Києва, як неповагу значно більше, і вони не обмежуються лише історією. Йдеться і про те, що Польща для українського керівництва не є таким пріоритетом, як Україна для польського. І що відбулось певне знецінювання ваги Польщі: з багаторічного адвоката – у країну між Києвом і Берліном (в оригіналі цитати одного українського функціонера навіть про "територію між Києвом та Берліном"). І що в українських політичних елітах несерйозно поставились до приходу правлячої у Польщі "Право і справедливості". Наче до чогось тимчасового, що треба просто перечекати, поки не повернеться більш "проукраїнська" влада (хоча в ПіС зовсім не вважають себе менш проукраїнськими). Чи з зовсім свіжого про те, що послу Польщі, який перебуває вже певний час в Україні, не було надано можливості вручити ввірчі грамоти Президенту.

Звісно, цей перелік можна продовжувати з обох боків. Не всі аргументи мають під собою серйозне підгрунтя. Та саме вони створили ситуацію, яка привела до передвиборчого очікування з розряду "аби не Петро". Інше питання: звідки у польської сторони впевненість, що за Зеленського все буде інакше? Думаю, впевненості як такої не повинно бути. Є швидше сподівання, подібне до того, як і в багатьох виборців Зеленського, що "гірше вже не буде". Тим паче, з боку команди Зеленського надходили достатньо обнадійливі сигнали. Зокрема, він особисто ставив під сумнів перейменування в ході декомунізації великої кількості вулиць саме іменем Степана Бандери (мовляв, є й інші, сучасні герої).

Є й певний історичний досвід у відносинах: так вже склалось, що з російськомовними президентами зі Сходу України було легше говорити на чутливі історичні теми, аніж з тими, які робили ставку на західноукраїнський електорат. Крім того, Зеленський іншого польського керівництва, як нинішнє, не знав. Йому, власне, нема з ким порівнювати і до чого апелювати. Він просто може почати все з чистого аркуша.

Водночас, польським партнерам не варто піднімати дуже високо свою планку очікувань. Поки що немає серйозних підстав вважати, що Польща стане для нового президента пріоритетом номер 1 у зовнішній політиці. У Топ-3 – цілком реально (почекаємо спочатку кадрових призначень). Для початку один з перших візитів (якщо не перший) новообраного президента міг би бути саме до Варшави. Аргументів на користь цього кроку з моменту мого першого озвучення цієї ідеї тільки додалось за останній тиждень: і президент Дуда, який перший з міжнародних лідерів привітав Зеленського з перемогою, і той факт, що українців в Польщі, на відміну від інших західних країн, надали перевагу Зеленському, а не Порошенку. Цей візит мав би нагадати, що крім токсичного історичного тла діалогу є інший рівень відносин: торгівля росте, санкції щодо РФ Польщею підтримуються, українці роблять свій внесок у польську економіку, а сама Польща й надалі залишається для багатьох українців уособленням тієї Європи, яку їм обіцяли збудувати в Україні, але виявилось значно швидше і простіше поїхати та знайти цю Європу в сусідній країні.

Що стосується історичних питань, то, звісно, питання з розблокуванням пошукових та ексгумаційних робіт мало б бути першим сигналом нового українського керівництва до оновлення політики на польському напрямку. Але для початку новому президенту та його команді варто перемістити центр прийняття рішень щодо польсько-українських відносин, де він логічно має бути – у МЗС України.

Щодо обнадійливого настрою серед деяких польських колег, що з приходом Зеленського, відразу буде звільнений директор Українського Інституту національної пам"яті Володимир В"ятрович, то тут варто нагадати, що це компетенція Кабінету міністрів, а не президента, і звільнити його може, як я розумію, теж прем"єр, а не президент. Крім того, не варто забувати, що Володимир Зеленський обирався з ідеєю об"єднати Україну, тому польські партнери мають враховувати чутливість історичних питань для регіонів, в яких його позиції не настільки сильні, як на Сході чи Півдні України.

Відповідно, так чи інакше історичний діалог між Україною та Польщею потрібно буде перезапускати на принципах співпраці, а не односторонніх поступок чи мораторіїв. А це, зокрема, означає, що жодна зі сторін не може мати монополію на історичну правду, засудження вбивств мирного населення має бути однозначним і з двох боків, спільне вшанування жертв, не розділяючи на свої та чужі, акти вандалізму проти місць пам"яті мають бути засуджені, а їх виконавці притягнуті до відповідальності, пошук істини – через співпрацю усіх причетних сторін і на основі співставлення достовірних фактів, а не домислів та маніпуляцій. І при цьому не забуваємо про подолання кризи поваги в принципі.

powered by lun.ua

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...

Безпекові підказки з Токіо

У ці дні в Токіо серйозний дипломатичний рух. Візит держсекретаря та міністра оборони США. Прибув до японської столиці і український міністр оборони Таран, що само по собі серйозна подія...

Україна, не Коломойський, на радарі США

Питають часто останніми днями, що означають санкції проти Коломойського для українсько-американських відносин. Відповідаю) По-перше, Адміністрація Байдена всіляко намагається продемонструвати, що вона дійсно серйозно налаштована відстоювати демократію та антикорупційні зусилля в міжнародному масштабі...