24 вересня 2020, 11:56

Мадуро Аляксандр Ригоравіч та акт адекватності України

Україна не визнає Лукашенка президентом. У вчорашньому твіті Дмитра Кулеби саме цієї фрази немає, є безвідносне до України: "сьогоднішня "інавгурація" О. Лукашенка не означає його визнання легітимним главою Білоруської держави".

Однак, існують всі підстави стверджувати, що йдеться саме про невизнання Україною Лукашенка президентом. Твіт Дмитра Кулеби щодо "інавгурації" (показово у лапках) – це якраз той правильний випадок, коли МЗС відображає позицію держави "Україна". Тобто таку думку, за наявною інформацією, поділяють не тільки на Михайлівській, але й на Банковій. Відсутність формулювання про визнання/невизнання у цьому випадку мої співрозмовники радять трактувати у контексті відсутності такої норми у міжнародному праві, а не дипломатичний прийом, чи, якщо хочете, дипломатичну хитрість. Хоча, наприклад, у заяві німецького уряду чітко говориться "Берлін не визнає Лукашенка президентом".

У цьому контексті не менш показовою аніж твіт Дмитра Кулеби, є відсутність твіта з вітаннями від президента Володимира Зеленського. Хоча, коли відбулись нещодавні президентські вибори в Польщі, він був першим закордонним лідером, хто привітав польського колегу у Твіттері.

Показовими є та будуть також інші речі – відсутність вітального дзвінка та листа Зеленського та вже скасований візит президента України до Білорусі, раніше запланований на жовтень (білоруську владу дипломатичними каналами про скасування візиту поінформували щонайменше два тижні тому). Так само відкликано з українського боку запрошення до міністра закордонних справ Білорусі Макея долучитись до зустрічі Люблінського трикутника у Києві, раніше надіслане Дмитром Кулебою.

Останнім часом багато закордонних дипломатів розпитували мене, якою є позиція України щодо Білорусі: якось заплутались вони в змішаних сигналах, які надходили з різних владних кабінетів. Плюс за лічені дні до виборів в Білорусі позицію Києва у західному дипломатичному корпусі, акредитованому в Україні, окреслювали не інакше як "жорстко пролукашенківською". Дивувались також, що деякі урядовці, які відповідають за білоруський профіль, на час виборів у цій країні пішли у відпустку... Під впливом низки факторів – від організованого Лукашенком насильства на вулицях до ситуації з вагнерівцями та перетворення України на мішень словесних нападок з боку "бацьки" (дуже недалекоглядний підхід) – позиція України природньо зазнавала корекції.

Відтак, всі, хто не робив апдейт та аналіз останніх заяв українських посадовців, міг дійсно заплутатись.

Простіше тим, хто обізнаний з золотим правилом української дипломатії: "не знаєш, що робити, роби, як Європейський Союз".

Вчорашній твіт – це свідчення того, що Україна, власне, і продовжує це робити. Причому, за моїми спостереженнями, йдеться про рівняння на позицію ЄС загалом та позицію швидше таких країн-членів як Німеччина та Франція, аніж так само сусідніх з Білоруссю Польщі та Литви (недаремно я згадала саме позицію уряду ФРН щодо вчорашньої "інавгурації"). Отож, якщо подивитись на сусідів Білорусі, то виглядає так, що радикальність позиції щодо білоруського режиму рухається проти часової стрілки – від радикально налаштованої Литви до повного "одобрямс" з боку Росії.

У випадку з українською орієнтацією на позицію ЄС показово, що не тільки міністр закордонних справ, але й президент України у розмовах зі своїми закордонними партнерами, допускав, за моєю інформацією, запровадження санкцій, якщо такі санкції запровадить Брюссель.

Але давайте називати речі своїми іменами: не визнати Лукашенка сьогодні – це вже не акт політичної відваги, це акт адекватності. Добре, що Україна серед адекватних.

Навіть попри критичне безпекове значення Білорусі для України. Навіть попри те, що Лукашенко на певний час світить доля білоруського Мадуро – невизнаного більшістю демократичних країн світу, але зрештою так і не позбавленого президентських повноважень (тим паче, що свого Гуайдо в Білорусі поки немає). Навіть попри те, що Білорусь для України є важливішим торгівельним партнером, аніж головний союзник на Заході – США. І навіть попри те, що Лукашенко залишається авторитетом для частини мешканців Півдня та Сходу України, які, поміж іншим, є електоратом Володимира Зеленського. Неприємно згадувати, але коли ми напередодні президентських виборів минулого року попросили українців через соціологічне опитування відповісти на питання, чий стиль управління має наслідувати наступний президент України, більшість з тих, хто змогли відповісти на це питання, обрали саме Лукашенка (другою була Меркель).

Інше питання – наскільки Україна зможе витримати послідовну лінію. Не забуваймо, що після Помаранчевої революції, у 2005 році, президент України разом з президентом США у Білому Домі теж оприлюднювали спільну декларацію з закликом до просування свободи на Кубі та в Білорусі. Однак, це не завадило тому президенту-підписанту потім потоваришувати... з Лукашенком.

Немає в України ні достатньої політичної волі, ні, погодьтесь, належних підстав і необхідних спроможностей втілювати у життя дипломатію прав людини, яка давно стала фішкою деяких європейських країн. Однак, ніхто не заважає нам а) тримати питання Білорусі високо на міжнародному порядку денному б) не лише розчинятись у європейській позиції, але й пропонувати елементи до нової стратегії ЄС щодо Білорусі, оскільки стара відверто не працює в) надавати всіляку підтримку білорусам, які захочуть знайти прихисток в Україні – від спрощення прикордонних та міграційних процедур до перетворення України на IT-Мекку Європи, зокрема й за рахунок запрошення до нас IT-фахівців з Білорусі... За ризиками, які несе нелегітимне правління Лукашенка, не варто забувати й про можливості, які у цьому зв'язку відкриваються перед Україною... Вони неспівмірні з ризиками, але вони є.

powered by lun.ua

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...

Безпекові підказки з Токіо

У ці дні в Токіо серйозний дипломатичний рух. Візит держсекретаря та міністра оборони США. Прибув до японської столиці і український міністр оборони Таран, що само по собі серйозна подія...

Україна, не Коломойський, на радарі США

Питають часто останніми днями, що означають санкції проти Коломойського для українсько-американських відносин. Відповідаю) По-перше, Адміністрація Байдена всіляко намагається продемонструвати, що вона дійсно серйозно налаштована відстоювати демократію та антикорупційні зусилля в міжнародному масштабі...