18 листопада 2020, 14:19

Вдвічі менше асоціацій з Росією. Що насправді думають про Україну в країнах ЄС?

Коли німці, французи, італійці та поляки чують слово "Україна" воно у них викликає передусім три асоціації – війна, бідність та іммігранти. Такий результат соціологічного опитування, замовленого Центром "Нова Європа" у цих чотирьох європейських країнах.

На перший погляд нічогодля України хорошого. Однак, якщо порівняти з аналогічним питанням, яке ми ставили мешканцям цих же країн п"ять років тому, то побачимо доволі обнадійливі сигнали. Сигнали, які мотивують а не примушують скласти руки.

П"ять років тому, три головні асоціації з Україною виглядали дещо інакше- це була війна, Росія та бідність. Сьогодні Росія як головна асоціація з Україною не входить до ТОП-3. Лише за останні п"ять років асоціація України з Росією зменшилась ВДВІЧІ. Асоціація України з війною теж зменшилась в чотири рази за останні п'ять років (з 49% у 2015 до 12%у 2020). Добре це чи погано – це питання більш дискусійне. З точки зору акценту Києва на економічну дипломатію, нові інвестиції, туризм, очевидно, що так. З точки зору, що війна тримає і агресор має й надалі нести покарання – зокрема й у вигляді санкцій – не дуже. Абсолютно новий тренд – асоціація з іммігрантами/сезонними працівниками з України в трійці пріоритетів.

Взагалі, мене у нашому нинішньому соціологічному опитуванні здивували три речі.

По-перше, це Італія. З десяти головних асоціацій з Україною – фактично жодної негативної.Це в той час, як в трьох інших країнах суттєво переважають негативні асоціації. Також італійці підтримують членство України в ЄС майже на тому ж рівні, що і поляки: 61,6% в Італії, 69,5% – в Польщі (у Німеччині це 47%). Понад те, мешканці Італії підтримують надання Україні перспективи членства в ЄС як відповідь на російську агресію щодо України (інші країни в ролі такої відповіді вбачають продовження санкцій). Очевидно, завдання для України сьогодні, як такі прихильні настрої італійського суспільства перенести на рівень політичних еліт цієї країни.

По-друге, це підтримка членства України в НАТО серед французів – майже 40%. Як виявилось, французи більше підтримують членство України в НАТО не тільки,ніж німці чи італійці, але й навіть, ніж поляки. Феномен дійсно цікавий.Є з чим серйозно попрацювати.

По-третє, прихильне ставлення до України з боку німецької молоді. Серед молодих людей віком 18-25 років підтримка членства України в ЄС – 60,7%. Очевидно, студентська та шкільна дипломатія вартують свого продовження і посилення. Тут цікаво, що в Польщі Україну в ЄС більше підтримують старші люди.

Не здивуванням, але гарною новиною стало те, що російські пропагандистські штампи про громадянську війну в Україні не спрацювали належним чином, попри масштабні ресурси, які витрачаються Москвою на дискредитацію України в європейських країнах. Лише 0,8% в цих країнах думають, що в Україні громадянська війна.

Ну а важливим сигналом для української влади має стати те, що у всіх чотирьох країнах викорінення корупції вважається головною передумовою для набуття членства України в ЄС. Хоча сама по собі корупція у списку асоціацій з Україною, попри стереотипи, посідає лише дев"яту сходинку. Самого ж Зеленського у списку асоціацій з Україною назвали лише 9 осіб (не %, а осіб).

Як на мене, результати опитування продемонстрували: Україна як держава стає все більше самодостатньою в сприйнятті європейців. Навіть якщо поки що йдеться, швидше, про певну окремішність, а не індивідуальність. Однак надалі бракує зрозумілої та яскравої історії про Україну. А тут зусилля публічної дипломатії – якими б геніальними вони не були – мають опиратись на реальні зміни в самій країні.

P.S. Повністю з дослідженням можна ознайомитись на сайті Центру "Нова Європа"

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...