16 грудня 2020, 13:41

GO WEST! Що насправді думають українці про зовнішню політику України?

Після опитування в чотирьох країнах ЄС про Україну, яке містило для нас, українців, загалом позитивні новини, ми вирішили детально розпитати про зовнішню політику й українців. Як вони бачать ключові пріоритети української дипломатії? З якими країнами найважливіше розвивати відносини? Що очікують від ЄС та США? Кому з закордонних політиків найбільше довіряють? Результати нового опитування, здійсненого на замовлення Центру "Нова Європа" сьогодні презентували на стратегічній дискусії у партнерстві з МЗС та за безпосередньої участі міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, який влучно та образно зауважив, що дипломатія еволюціонує від алхімії як таємного знання до хімії як науки на основі даних, чому наше свіже дослідження, власне, і слугує доказом.

Ми проаналізували результати, і з ключовими висновками ви можете ознайомитись тут. Що, як на мене, варто окремо зафіксувати для розуміння української влади та наших міжнародних партнерів?

- В Україні й надалі зберігається дуже чітка євроатлантична більшість, яка незалежно від перспективи членства України в ЄС і НАТО бажає, щоб українська влада зберігала саме прозахідний курс. Бажає настільки, що готова до проведення всіх необхідних для інтеграції до ЄС реформ навіть без перспективи членства України в Євросоюзі. Це, звісно, не дуже посилює нашу позицію на переговорах з Брюсселем про важливість надання перспективи членства, але дуже чітко демонструє рішучий, часом навіть безкопромісний настрій переважної частини суспільства щодо руху саме в європейському напрямку.

-Українці й надалі дуже чітко розписують ролі для ЄС і США. ЄС – це про економіку, США – це про безпеку. Номер 1 очікування від США – безпекові гарантії. Головне очікування від ЄС – прихід інвесторів та створення нових робочих місць в Україні. До речі, економіку, а саме покращення рівня добробуту – українці називають як основну ознаку, чи основний індикатор того, що країна справді, а не тільки на рівні декларацій, рухається до Європейського Союзу (на другій сходинці – реальна боротьба з корупцією).

-Вражаючо позитивне сприйняття Німеччини серед українців. Ангела Меркель – закордонний лідер #1 за рівнем довіри українців. Німеччина посіла перше місце і як країна, з якою українці вважають Україні варто насамперед поглиблювати відносини. Німеччина досить несподівано опинилась і на третій сходинці серед усіх партнерів, які, найбільше, на думку українців, допомогли Україні у стримуванні агресії (поступившись тільки США і ЄС та обігнавши Польщу та Канаду). Тобто, Німеччина все більше сприймається українцями не лише як партнер, але й як союзник.

-Українці все ще не можуть визначитись вони "розумні чи красиві". У нашому випадку – вони за цінності, чи за прагматизм у міжнародній політиці. З одного боку, вони вважають, що головним пріоритетом зовнішньої політики України має бути економічна дипломатія. Зеленський і Ко наче щось знали чи відчували, пріоритизуючи саме економічну дипломатію у зовнішній політиці;) З іншого боку, більшість опитаних вважають, що в міжнародних справах Україна обов'язково має балансувати між цінностями та прагматизмом. Більше того, тих українців, хто вважає, що цінності мають бути визначальними, більше, аніж тих, хто суто за прагматизм. Показовим тут є ставлення до Лукашенка – за рівнем довіри українців до закордонних лідерів він вже опинився на четвертій сходинці (після Ангели Меркель, Анджея Дуди і Емануеля Макрона, що само по собі цікаво). "Українці не люблять насильство", – пояснив це падіння один знайомий дипломат. Щодо "прагматиків", то цікаво, що найбільша кількість їх мешкає у Центральній Україні.

- Українці переважно не страждають наївністю щодо Росії. Більшість (майже 60%) не вірять, що Росія припинить свою агресивну політику щодо України НАВІТЬ, якщо ми відмовимось від бажання приєднатися до ЄС і НАТО. Водночас, лише 8% українців не вірять у повернення Криму Україні, всі решта – оптимістично налаштовані принаймні на перспективу 10+ років.

І, нарешті, ви, можливо, будете дещо здивовані, але українці АБСОЛЮТНО так само, як і європейці, визначають три головні речі, які Україні треба вирішити, аби стати членом ЄС. Це подолання корупції, покращення економічної ситуації і відновлення територіальної цілісності. Отож, якщо міжнародні партнери будуть вчергове говорити про боротьбу з корупцією, то українська влада має розуміти: європейці це говорять в унісон з украінським суспільством, а не від імені якогось міфологізованого зовнішнього управління.

Решту – читайте у дослідженні: там ще багато важливого та корисного)

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...