26 вересня 2023, 10:19

Про американський список

Чи варта країна, котра має проблеми з корупцією та верховенством права, підтримки США лише тому, що вона є жертвою безпрецедентної за понад півсторіччя військової агресії в Європі? Має, якщо її існуванню як держави загрожує смертельна небезпека. Щойно ця безпека відступає і зʼявляється впевненість, що Україна як держава і як нація вистояла – навіть якщо вона досі стікає кровʼю, страшною ціною вигризає у ворога кожні сто метрів української землі, а ракетний та шахедний терор триває щодня. Приблизно такий висновок напрошується після розробки та оприлюднення американською стороною списку реформ з конкретними часовими рамками для їх виконання як передумови для отримання подальшої підтримки від США.

Стара добра обумовленість (conditionality) повертається і в питаннях допомоги. Минулого року вона вже повернулась у питаннях вступу до ЄС, але там було без варіантів – статус кандидата на членство, про який Україна навіть не наважувалась вголос мріяти ще до повномасштабного вторгнення, роками випрошуючи перспективу членства (чи європейську перспективу) як щось максимально реалістичне, просто зобовʼязував запровадити додаткові кроки для реформування. Ними стали 7 рекомендацій (як переважно кажуть в Києві), чи кроків (як переважно кажуть у Брюсселі), надані разом з членством. Чим вища мета – тим глибші реформи.

У Вільнюсі, на саміті НАТО, була спроба повернути і обумовленість у питаннях на євроатлантичному треку. Саме тому в тексті кострубатої та не амбітної підсумкової декларації саміту зʼявилась згадка про майбутню оцінку прогресу України на основі адаптованої Річної національної програми (РНП) – де-факто ще одного списку реформ.

Не буду приховувати, політичне рішення ЄС щодо відкриття вступних переговорів з Україною на основі звіту Єврокомісії щодо країн-кандидатів (у жовтні), який би, в свою чергу, враховував виконання 7 рекомендацій, ми планували активно використовувати і на євроатлантичному трекові. Логіка була проста: якщо ЄС визнає прогрес в ключових реформах настільки, що відкриває вступні переговори, США навряд чи будуть його заперечувати, посилаючись на корупцію як основну причину неможливості нашого поступу в питаннях реального вступу до НАТО. А європейські країни-члени НАТО, які водночас є і членами ЄС – тим паче, інакше просто політична шизофренія. Однак, з появою нового переліку, який частково і дублює, а не тільки розширює блок так званих основ (fundamentals) – боротьба з корупцією, верховенство права – очевидно, що в своїх оцінках американці рівнятимуться на виконання саме цього списку, а не євросоюзівського. Адже одна справа була б розширити документ за рахунок відсутніх реформ у списку рекомендацій ЄС (повʼязаних з Міноборони, реформою правоохоронного сектору etc), а інша – включити і речі, які або вже є в рекомендаціях ЄС, або будуть предметом вступних переговорів з ЄС.

Питанням залишається і те, наскільки ми можемо задіяти американський перелік двічі – і для продовження підтримки, і як основу для адаптованої Річної національної програми в НАТО, виконання якої б дало нам формальні підстави повернутись до питання запрошення до Альянсу (бо реальні підстави це про завершення війни). Поки що зрозуміло тільки те, що якщо Україна у своїх пропозиціях адаптованої РНП не відобразить моменти, що стосуються демократичного цивільного контролю, реформи СБУ та інші найбільш важливі для Альянсу речі, які містяться в американському списку, то такі пропозиції України навряд чи мають шанс бути "затвердженими" в Альянсі.

Зовнішній важіль у питаннях реформ в українському випадку – це завжди добре, бо в багатьох випадках він дійсно працює. Хоча поява таких переліків – причому публічна – завжди є і тривожним сигналом, бо означають, що власної політичної волі та внутрішнього важілю – того ж запиту суспільства на боротьбу з корупцією, який в умовах війни лише зростає – недостатньо.

У будь-якому випадку, найменше хотілось би, щоб наші із США відносини звелись до обміну списками – з нашого боку озброєнь, з їхнього боку – реформ. Причому, обидва б ці списки виконувались дуже формально. Ми б ставили їм некомфортні питання щодо потреб для фронту, вони б ставили ще більше нам щодо корупції та тих, хто з нею асоціюється у владі.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...

Клуб паралізованих страхом і коаліція рішучих

Провальну комунікацію західних лідерів, у якій повністю відсутній елемент стратегічної невизначеності, ми в Центрі "Нова Європа" визначили як одну з топ семи помилок Заходу за два роки великої війни...

Гарантований безпековий самообман

Отже, президент Володимир Зеленський (не кажучи вже про главу його офісу Андрія Єрмака) й далі публічно наполягає на тому, що Україна домовляється з низкою країн-партнерів саме про безпекові гарантії...

Після Брюсселя

У той момент, коли вже європейські партнери і друзі почали приречено розповідати, що нічого катастрофічного не станеться, якщо "чистого" рішення у Брюсселі щодо відкриття вступних переговорів не буде, бо Україна залишається кандидатом на членство (і це ключове), а переговори можна відкрити і в наступному році, ми таки отримали повноцінне "так"...

Про американський список

Чи варта країна, котра має проблеми з корупцією та верховенством права, підтримки США лише тому, що вона є жертвою безпрецедентної за понад півсторіччя військової агресії в Європі? Має, якщо її існуванню як держави загрожує смертельна небезпека...

Емоції, які вбивають довіру. І партнерство з Польщею?

Отже, Україна та Польща на найвищому рівні вирішили винести українсько-польську кризу на трибуну Генасамблеї ООН. Прикро і, зізнаюсь, боляче...