Tо the МУН* and back
Деякі думки напередодні місії в Місії (України при НАТО)
Безмежно вдячна всім і кожному за вітання, які надійшли після підписання Президентом України Указу про моє призначенням Главою Місії України при НАТО.
Неймовірна відповідальність для мене представляти Україну при Альянсі в часи, коли сама можливість мати і, зрештою, в один момент втілити перспективу членства України в Альянсі – це вже давно про значно більше, аніж про зафіксований зовнішньополітичний курс чи гарантії безпеки. Це, швидше, про гарантію суверенітету України – про наше право вибору.
Але це також і про найкоротший (порівняно з ЄС) та найбільш зрозумілий (зокрема і для агресора) шлях остаточно зафіксувати Україну в євроатлантичній системі координат. І цим самим автоматично вбити хворобливі фантазії про відновлення імперії, якими інфіковані і російські еліти, і, на жаль, російське суспільство, і які, власне, підживлюють бажання продовжувати війну до повного знищення й поглинання України.
Саме тому, глибока переконана, що єдиною причиною, за якої Україна потенційно могла б відмовитись від амбіції стати членом НАТО – мала б бути відсутність самого НАТО. Або ж його руйнація зсередини чи ззовні настільки, що Альянс просто перестав бути привабливим та цікавим для українців.
Але вірю – цього не станеться. Так, Альянс, як і Україна, сьогодні теж перебуває у переломному моменті. Можливо, в НАТО, на відміну від України, часом більше бракує розуміння, що цей момент екзистенційний для них не менше, аніж для України. І тим більше часом бракує розуміння, що ці процеси взаємоповʼязані. Але 5-a стаття Вашингтонського договору функціонує, якою б не була спокуса її пафосно поховати. Сам факт того, що ні СРСР в минулому, ні Росія в сучасному не наважились атакувати жодну з країн НАТО, не дає нам права стверджувати зворотнє.
Жодна країна НАТО не подала заявку на вихід з НАТО навіть у часи, коли найбільш руба стояли питання про доцільність існування організації.
Так, НАТО може видозмінюватися і трансформуватись – можливо в найближчі роки ми побачимо більш відчутну європейську складову на тлі все більшого задіювання США "сплячого режиму" і поступового відходу з європейського контингенту, перетворення НАТО на Альянс, який має подбати передусім, чи навіть виключно, про європейську безпеку – більше OTAN, аніж NATO. якщо хочете. До речі, цікаво, якби НАТО офіційно стало OTAN росіяни так само б конвульсійно реагували на амбіцію України стати його членом?
Таке "європеїзоване" НАТО вже сьогодні вимагає більшої синхронізації по лінії НАТО-ЄС-Україна, а його успіх багато в чому може залежати не стільки від трансатлантичних відносин, як від глибини і злагодженості євроінтеграційних процесів.
Можливо, ми побачимо ще більше взаємодії з демократичними Індо-Тихоокеанськими партнерами, попри бажання окремих європейських країн триматись подалі перетворення Альянсу на "глобальне НАТО". Можуть бути різні варіанти. Але те, в чому я переконана на 100% – за будь-якого НАТО Україні точно буде що сказати і що запропонувати.
Адже мені випадає честь стати представником України при Альянсі у момент, коли внесок України у євроатлантичну безпеку є найвищим за всі часи незалежності. Коли ми вже не просто "прохач", не просто жертва безпрецедентної в Європі з часів II світової війни агресії, а володар найбільш дієздатних, загартованих у реальному – до того ж інтенсивному та тривалому – протистоянні з армією РФ конвенційних сил, автор унікальних оборонних розробок та сміливих і креативних асиметричних рішень. Ми насправді роками говорили про те, що прагнемо бути не лише споживачем, але й контрибутором євроатлантичної безпеки, але сьогодні, як ніколи раніше, закріплюємо це прагнення не формальною заявою "про внесок в усі без винятку місії Альянсу", а конкретними і дуже переконливими прикладами.
У відносинах з НАТО ми сягнули того моменту, коли не лише нам є чому повчитись в НАТО, але і НАТО в України. Коли, скажімо, тренувальні місії НАТО для України можуть стати такими ж затребуваними, як і тренувальні місії України для представників країн-членів НАТО. Коли не лише країни-члени НАТО можуть запропонувати місію стримування в Україні, але й Україна в якийсь момент може зробити цінний внесок в стримування РФ в окремих країнах-членах НАТО, зокрема країнах Балтії. Коли наші західні партнери назву українських гаубиць ʼБогдана" чи дронів "Магура" вимовляють вже без жодного акценту. Поруч зі славнозвісними "стандартами НАТО" незримо виникають "українські стандарти"... Це у мирні часи нам більше є чого повчитись у НАТО, у час війни – НАТО є чому повчитись в України. А війна РФ – якщо не конвенційна, то гібридна у випадку країн-членів Альянсу – лише, на жаль, набирає обертів.
І останнє: втішена, що доведеться працювати в умовах високої підтримки членства в НАТО в самій Україні. Хоча, чесно маю визнати, з усіх боків чую докори на адресу спроможностей Альянсу діяти більш рішуче. Попри розчарування, все ж маємо розуміти та не забувати: навіть якщо Альянс не все може робити під прапором НАТО, наші найближчі партнери і майбутні союзники – це передусім країни-члени НАТО. З ними маємо кращі шанси не лише встояти, але й вистояти і відбутись як безпечна та успішна європейська держава.
*МУН – Місія України при НАТО
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
