Нотатки із Штаб-квартири НАТО. Польща, дрони, стаття.
Сказати, що сьогодні, після дроновоі провокації РФ на території країни-члена Польщі, у Штаб-квартирі НАТО панувала якась інша атмосфера, аніж у попередні дні, було б явним перебільшенням. Численні делегації, заклопотані співробітники міжнародного секретаріату, посли країн-членів, які намагаються між черговими засіданнями та зустрічами швидко зробити телефонні дзвінки і відписати повідомлення, допоки знову тимчасово залишаться без звʼязку. На екранах в Агорі (центральному холі з обмеженим доступом) – цитата про важливість консенсусу в історії Альянсу. Сьогодні на тлі дискусій в Україні це могло сприйматись як тонкий натяк не тільки на те, як ухвалюються рішення, але й що консенсус потрібен для активації Ст.5 Вашингтонського договору. На відміну від скликання консультацій за Ст.4,, яке відбувається на вимогу країни-члена.
Приблизно десь у той самий час, як в українських соцмережах вчергове – з помітним місцями браком експертизи, але з надлишком драматургії – висміювали Альянс та закликали застосувати "хоча б" статтю 4 Вашингтонського договору, представники країн-членів Альянсу вже засідали на засіданні Північноатлантичної Ради (ПАР – основний політичний орган НАТО), за головування Генерального секретаря Рютте, і здійснювали на запит Польщі якраз консультації, передбачені за статтею 4 Вашингтонського договору. Без зайвої драматургії, без переляку, по суті. Тобто, поки у нас лише закликали ініціювати консультації, у штаб-квартирі вони вже відбувались. Враховуючи, що це сьомий раз в історії НАТО, коли стаття 4 була задіяна в принципі, політична реакція Альянсу була доволі швидкою. Далі – за результатами консультацій – військові мають запропонувати і опрацювати конкретні кроки, щоб подібні провокації не повторювались. Над цим триває робота. Дуже важливо, щоб була адекватною і реакція на практичному рівні.
Знаю, що багато українців очікували активацію Ст. 5. Вашингтонського договору. Кепкували, що в НАТО ще збираються щось розслідувати, наче й так все не зрозуміло. Хоча навіть той єдиний раз в історії НАТО, коли Ст.5 була активована після атаки на США 11 вересня 2001 року і ні в кого в принципі не було сумнівів, що це була цілеспрямована агресія ззовні проти країни-члена НАТО, відбулось розслідування, і саме за його результатами ПАР через тижні так три ухвалило 8 кроків, які мали бути здійснені у відповідь на атаку з боку НАТО. Зокрема, і повітряне патрулювання території США, в якому взяли участь 13 країн-членів.
Мені досі не до кінця зрозумілі мотиви тих, хто закликав і вболівав, щоб конче і негайно застосувати 5 статтю Вашингтонського договору. Очікували, що що? Після набуття чинності принципів статті і – перший крок до її активації – відразу почнуться бомбардування території агресора авіацією країн-членів? Так би не сталось. Так чи інакше, було б відповідне розслідування. Так чи інакше, було б за його результатом рішення, чи підпадає даний випадок під дію статті 5. Все одно було б доволі гнучке для інтерпретацій формулювання ст. 5, що кожна країна-член сама вирішуватиме, яку саме допомогу вона вважає за доцільне надавати відповідно до обставин...
Набагато важливіше, на мій погляд, замість кепкування над НАТО, сфокусуватись на тому, як у цьому контексті краще підсвітити наші термінові потреби, забезпечення яких автоматично знизить ризик подібних провокацій й потенційно може примусити Путіна почати злазити з драбини ескалації.
Це стосується і 6 млрд доларів, котрі нам потрібні, зокрема, і для того, щоб негайно виготовити (на щастя, спроможності є) достатню кількість далекобійних дронів та ракет, аби знешкоджувати такі атаки ще в зародку. Це стосується і розблокування далекобійних можливостей, які нам надають чи могли б додатково надати партнери. Тим паче, що серед моїх співрозмовників з країн-членів НАТО помічаю знову підвищений апетит предметно говорити про ці речі.
Сфокусуватись на тому, як максимально використати запропонований нам проєкт НАТО щодо створення інтегрованої системи ППО/ПРО для України принаймні у частині, що стосується досягнення взаємосумісності центрів управління та оповіщення Повітряних сил, щоб ми могли на практиці побудувати ефективний "повітряний щит" з нашими партнерами, зокрема – й передусім – з Польщею.
Як зробити так, щоб переломити дискусію в питанні часових рамок надання Україні гарантій безпеки – щоб принаймні окремі елементи цих гарантій почати активно втілюватись вже зараз, не чекаючи перемирʼя? Тим паче, якщо є консенсус, що ядром гарантій є і будуть наші власні збройні сили та наші власні оборонні спроможності. Навіщо чекати до перемирʼя, щоб максимально посилити цей центральний елемент гарантій безпеки? Скільки ще років ми з партнерами будемо з неспокійним серцем спостерігати за військовими навчаннями "Запад" в Білорусі замість того, щоб спланувати щось дзеркальне і в Україні за участі щонайменше ядра країн "коаліції охочих"? Чому тренувальні місії партнерів принаймні в західній частині України можливі виключно після того, як настане момент припинення вогню...
Цей список можна продовжувати. Він не такий, звісно, цікавий і вірусний, як меми і жарти про безпомічність НАТО чи Польщі... Але спочатку, як захоплюватись подібним креативом варто згадати слова Черчилля про те, що єдина річ, яка гірша за війну із союзниками, це війна без союзників. В українському випадку це було б про війну без партнерів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
