Нотатки із Штаб-квартири НАТО. Тихе відторгнення і знешкодження русні
За два місяці роботи в Брюсселі лише один раз в Штаб-квартирі НАТО почула російську мову. І це були не росіяни, а хтось з Центральної Азії. Це різко констатує з тим, що спостерігалось тут двадцять чи навіть десять років тому, коли інколи складалось враження, що НАТО ось-ось перетвориться на ООН, де русня вештається всюди і місцями ще й намагається заправляти балом... У цьому сенсі інколи сама собі заздрю, що працюю не в Штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку (вибачте, дорогі колеги там).
Але складно повірити, що ще до 2009 року трьох зірковий російський генерал був формальним заступником Верховного головнокомандуючого силами НАТО в Європі та відповідав за інтеграцію російських військ в операції та місії Альянсу. Що росіяни брали повноцінну участь у військових місіях Альянсу, зокрема в Косові та Боснії.
Що міжнародний секретаріат НАТО не встигав готувати засідання Ради Росія-НАТО, створеної для того, щоб росіяни та натівці говорили та радились "як партнери" – комітетів та підготовчих до них засідань було настільки багато, що щось з росіянами в Штаб-квартирі Альянсу відбувалось щомісяця.
Натомість, подейкують старожили HQ, деякі російські посли при НАТО підлаштовували свій обідній графік так, щоб "випадково" опинятись в натівській їдальні за сусіднім столиком з генсеком і в той самий час.
Русні, попри ворожу до Альянсу риторику, явно бракує тих часів, бо час від часу з їхньої подачі (і цьому теж є підтвердження) десь у міжнародній пресі виринає, що вони з кимось там ведуть перемовини про відновлення роботи Ради НАТО-Росія.
Але що цікаво, у самій Штаб-квартирі – з ким би я не говорила (чи то з так званими натівськими "кремлінологістами", чи то з радниками країн-членів, у яких і досі відносини з Росією на диво теплі), ні в кого нема ностальгії за тими часами. Росія нарешті сприймається як щось реально чуже і загрозливе, яке потрібно тримати на дистанції, а не намагатись за будь-яку ціну зробити своїм, чого західні країни прагнули досягти впродовж багатьох десятиріч.
Інше питання – що сприймати Росію як загрозу та мати змогу протистояти цій загрозі – це суттєво різні речі. Розуміння, якого бракує сьогодні в Україні при обговоренні того, як НАТО реагує на ті чи інші загрози від Росії – це те, що Альянс сьогодні лише починає відбудовувати себе з точки зору колективної безпеки.
В історичній ретроспективі, якщо взяти до уваги, що військова структура Альянсу була створена в 1951 році, то зараз він у сенсі готовності протистояти РФ десь у році 1955-му. Третя стратегічна ера НАТО – ера стратегічної конфронтації – вже наступила, попередні дві – ера "холодної війни", яка тривала близько чотирьох десятиріч, та ера кризового менеджменту (ще близько 30 років) завершилась. Але з точки зору військової готовності – ми всі є свідками лише початку цієї третьої ери.
Так, у стратегічній концепції НАТО Росія вже фігурує як найбільш пряма та найбільш значуща загроза для НАТО ще з 2022 року, і це досить часто вводить нас в усіх в оману, що Альянс вже готовий виконувати цю стратегію у військовому сенсі. Однак, після 1991 року, коли стратегічні концепції Альянсу стали публічними документами, а не classified, формулювання про Росію як найбільш пряму та безпосередню загрозу швидше є політичною декларацією, а не військовою стратегією. Над військовою стратегією ще кипить робота. Під час своєї поїздки до SHAPE – Штабу Верховного Головнокомандувача обʼєднаних збройних сил НАТО в Європі – багато почула та обговорила, як саме SHAPE перетворюється із Штаб-квартири мирного часу в Штаб-квартиру ведення війни (warfighting HQ). Вірю, що за лідерства Алексуса Грінкевича, з яким мала нагоду окремо зустрітись і проговорити чимало важливих питань, це буде зроблено амбітно та професійно. Як і решта того, чим опікується цей американський генерал.
Якщо коротко, то десь так, де НАТО є сьогодні з точки зору сприйняття РФ і готовності адекватно реагувати на російську загрозу. Відторгнення Росії в НАТО вже відбулось, але найбільш ефективні шляхи знешкодження російської загрози ще опрацьовуються.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
