''Європейська система безпеки'', яку чекає Тимошенко обернеться для України російською окупацією

Ви напевно ще пам'ятаєте, як гордо деякі тимошенківці проголошували, мовляв "наша Юля – єдиний чоловік в українській політиці!" Багато хто тоді з цим погоджувався, адже справді, звучало хоч і претензійно, але правдоподібно. Політична мужність, рішучість, безоглядність, готовність на все заради визначеної мети – таким був образ української Жанни д'Арк.

Але коли сьогодні справді запахло смаленим, ми бачимо зовсім іншу героїню...

Я вже писав у цьому блозі, що на початку загострення Кавказької кризи нашим можновладцям справді варто було мовчати, ніж робити порожні заяви. Писав тоді, коли багато хто обурювався – чому мовчить Тимошенко?!

І ось вона заговорила. Справді, інколи краще жувати...

Мене у цій історії цікавлять причини цнотливого ставлення Тимошенко до НАТО. З усіх питань Юлія Володимирівна дозволяє собі відверті судження й гучні заяви. Вона беззастережно хвалить своїх непопулярних і тимчасових союзників, безапеляційно вимагає, карає й погрожує ворогам.

Чим пояснити таку політичну цнотливість Юлії Володимирівни у питанні Євроатлантичної інтергації України? Невже НАТО є чимось страшим для такої безстрашної жінки?

Остання прес-конференція прем'єр-міністра й очевидні навіть не ухиляння, а відверті "виверти" від запитання про НАТО наводять на думку, що "такі да", наш прем'єр-міністр боїться НАТО – як чорт ладану. Але не самого по собі, і навіть не протидії кремлівського дуету, а ймовірного (на її думку) падіння електорального рейтингу.

Але що таке рейтинг політика, коли йдеться про загрози суверенітету країни?

У своєму політичному слаломі на прес-конференції Юлія Володимирівна заховалася за "чарівну" словесну формулу – Європейську систему безпеки. Якої ще немає як дієвої системи, але вже є як політичний міф, що дозволяє нашим політикам ним активно спекулювати. Правду кажучи, усі політики у нас однакові у бажанні чимось поспекулювати...

Парадокс ситуації в тому, що Європейська сисетма безпеки, якщо реально й без лапок – це і є НАТО у його нинішньому форматі. Розмови про "Європейську систему безпеки" у лапках – це плани військово-політичного співробітництва в Європі через обмеження американського впливу й збалансування його російським військово-політичним впливом у тій же Європі. Тобто коштом НАТО як системи, що підтримує трансатлантичний зв'язок.

Що можна сказати про Європейську систему безпеки після початку російсько-грузинської війни й поки що лише політичної конфронтації між Росією з одного боку та США з ЄС і НАТО з іншого? А також про проблемні дискусії серед самих членів ЄС та НАТО у зв'язку з російською інтервенцією на Кавказі?

Якщо проект Європейської системи безпеки й має якусь перспективу, то лише як оформлення перемоги Росії у новій холодній війні. Тому сьогодні ці розмови звучать у самій Європі все більше як очевидно проросійські.

Я вже писав, що саме на вересень 2008 року Російська Федерація анонсувала свій план реформування системи колективної безпеки на північній півкулі Землі, згідно з яким над НАТО пропонується звести надбудову у вигляді ЄАТО (Організації Євроатлантичного договору). Досі було не до кінця зрозуміло, як це має виглядати...

Події в Грузії прояснюють розуміння того, як саме Росія бачить "реформування" системи безпеки у світі. Відповідно до цього бачення, у світі повинні існувати зони геополітичного впливу, зони військово-політичної відповідальності так званих "світових лідерів". Саме у цьому полягає зміст славнозвісної російської концепції "багатополярного світу".

Росія хоче мати свою, окрему зону відповідальності, в яку увійдуть усі колишні терени СРСР, крім країн Балтії, які вже встигли інкорпоруватися до західних структур. Росія зараз демонструє, що простір колишнього СРСР – це її "внутрішній двір", неформальна зона її "інтересів", де повно-повнісінько її громадян, російськомовного населення, або й просто свідомих чи несвідомих агентів російського впливу. Це уявлення про так званий "Русский мир". Що робить тут Росія, нікому не має бути діла: ні США, ні НАТО, ні Європейському Союзу, ні ПАСЄ з ОБСЄ.

Свою зону відповідальності у такій моделі матимуть також і Сполучені Штати з ЄС. США занадто далеко від нас навіть географічно. А Україна хоч і межує з ЄС, але занадто відстає за рівнем розвитку. Враховуючи внутрішню інституційну кризу в самому ЄС цілком очевидно, що найближчим часом цей українсько-ЄСівський розрив не буде подолано. У зону безпекової відповідальності ЄС Україна в найближчій перспективі не потрапить так само, як і в саме ЄС.

НАТО як відкрита для приєднання система колективної безпеки у такому разі якщо й збережеться, то не матиме вирішального значення. Вирішальне значення для нас (і за нас) матиме Росія, як третій Євразійський елемент зони безпеки "Від Ванкувера – до Владивостока". Тому вже самі уявлення нинішньої кремлівської верхівки про те, як має бути влаштований світ, є величезним викликом та ризиком для України. І якщо російська "візія" буде втілена в життя, Україна перебуватиме в доволі принизливому становищі, яке цілком може бути прирівняне до окупації.

Тому, шановна Юліє Володимирівно, "Європейська система безпеки" означатиме для нас російську окупацію, а виборні політичні посади в Україні потрібно буде узгоджувати в Москві. Ви до цього готові?

P.S. Автор не належить до жодного політичного угрупування і не працює в жодному виборчому штабі. Тому звинувачення в замовному характері написаного, а також пошуки "замовників" є завідомо безперспективними:)

P.P.S. Так само засуджую й тих політичних опонентів ЮВТ, які безвідповідально розкидаються словами "державна зрада", "замовники отруєння" тощо.