"Гарантії Путіна" як головна проблема "мінських домовленостей"
Головна проблема "мінських домовленостей" – самопозиціонування Росії не як сторони конфлікту з Україною, а як посередника.
Сьогодні у Бішкеку Путін це знову повторив. Ця відверта брехня є офіційною позицією Кремля.
І саме таке позиціонування обумовлює російські вимоги щодо "особливого статусу" Донбасу, негайних виборів і амністії бойовикам, а також зміну Конституції України. Цим самим пряме й відверте втручання у внутрішні справи України росіяни подають як свою посередницьку діяльність. Проте росіянам у цьому пункті дедалі менше вірять (хіба що у Бішкеку) або роблять вигляд, що вірять (таких більше).
Тож головне наше завдання полягає у тому, щоб збити росіян з їхньої фальшивої публічної позиції посередництва. А демарші Путіна по виходу з Нормандського формату і "мінських домовленостей" саме це означають і означатимуть.
Головною метою нещодавнього візиту міністрів закордонних справв Німеччини і Франції Штайнмаєра й Еро до Києва, що б вони не говорили на прес-конференціях, була підготовка майбутньої зустрічі на вищому рівні у "номандському форматі" за участі і Путіна і Порошенка.
Пропозиція "паралельного руху" у виконанні безпекових і політичних компонентів "мінських домовленостей" – це запрошення їх обох на друге коло невиконання.
Цей шлях ми вже проходили, навіть до голосування змін Конституції у першому читанні дійшли... Шансів на те, що друга спроба буде кращою за першу – мінімальні. Чим довше не виконуються ці "мінські домовленості" – тим менше у них шансів на успіх. Вони уже давно (якщо не від самого початку) перестали бути інструментом чи дорожньою картою з вергулювання конфлікту, і перетворилися на поле бою, предмет політичних спекуляцій чи дипломатичної гри.
І перший раунд цього бою виграв Порошенко, якщо ви не помітили... Ні, наша дипломатія не безгрішна і небезпомильна, але саме Путін злетів з цієї каруселі на початку серпня 2016 року. Але починаючи з саміту G20 його туди знову підсажують усі світові лідери. Тож доведеться повторить: (
