День народження Ліни Костенко – день, який я ніколи не забуду
Ніколи не забуду цей день 19 березня 2005 року.
Тоді до Києва з візитом прибув Путін, президент Ющенко мав дуже важкі переговори. Але, попри напругу і насиченість того дня, Віктор Андрійович запланував у графіку, як він сказав, найважливішу для нього подію – привітати з днем народження Ліну Костенко. Поки російська делегація мала зустріч у своєму посольстві, ми поїхали додому до Ліни Василівни. Я неодноразово згадувала цей важливий епізод.
***
19 березня 2005 року в Адміністрації Президента був дуже важкий і напружений день – ми готували перший за часів "помаранчевої" команди візит до України тодішнього президента РФ Путіна.
Але в графіку президента Ющенка в той день була ще одна дуже важлива подія і зустріч, і, якщо чесно, за неї ми переживали ще більше, бо та зустріч до останнього не була не підтверджена протоколом.
Перша приймальня надзвонювала адресату, щоб сказати про візит президента, але на іншому кінці просто не брали слухавку.
Зранку відпрацювали "двосторонку", рукостискання президентів висвітлювали сотні журналістів, потім були закриті переговори тет-а-тет, потім брифінг, з якого російський президент відправився в резиденцію на Липській, де була його зустріч із тодішньою прем'єркою Тимошенко. А президент Ющенко поїхав на все ще не підтверджену зустріч у багатоповерхівку в центрі міста.
Ми піднялися сходами і подзвонили. Під квартирою стояв хлопець із пресслужби з червоними вухами й руками, що тремтіли. "Вона не відкриє", – прошепотів він.
ВАЮ подзвонив ще раз: "Дорога Ліно Василівно, це Ющенко!"
Двері відчинилися, на порозі стояла Ліна Костенко. Вона дозволила президенту і мені зайти.
Я й досі пам'ятаю кожну хвилину перебування в квартирі: фото дорогих і важливих в її житті людей, нашу розмову, яка почалася з суворої виволочки за те, що хлопець, який трезвонив у двері до Ліни Василівни, говорив російською.
"Він зі спецслужб, він співпрацює з ними, я їх знаєте скільки перебачила, я їх наскрізь бачу". – Вона як в воду дивилася, бо цей хлопець дійсно був "непростий". Ліна Василівна чітко відфільтрувала.
Вона навідріз відмовилася приймати звання Героя України, сказала, що Поетам для спілкування з Народом потрібне тільки Слово.
"Ніякі брязкальця я не візьму!" – твердо відрізала вона.
Президент почув метал у голосі, і далі вони говорили про Україну, про важливість підтримки мови й культури як цементуючої складової нації.
Це були перші постреволюційні ейфоричні дні. Без сумніву, роль Ліни Василівни, моральних авторитетів нації в перемозі Майдану була надзичайною.
Мені прикро, що ми чуємо наших Моральних Авторитетів тільки в дні глибоких суспільних потрясінь, коли шукаємо від них відповіді, а що ж далі, а де правда. Можливо, краще звірятися з реакцією на наші дії щодня? Буде менше помилок і більше правди.
P. S. "Є країни багаті, бідні, різні. Росія – це діагноз..." – це з "Записок українського самашедшого" Ліни Костенко.
З Ювілеєм, дорога Ліно Василівно! Дякую, що Ви в нас є.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
