Національна єдність – замість політичних барикад
Днями Україна святкувала День Злуки, який в історії українського державотворення займає особливе місце. 1919-го року, у цей день, на Софіївському майдані в Києві було проголошено Акт політичного єднання, який символізував історичне прагнення кожного українця жити в єдиній державі. Але цей процес набув політичних реалій у 1990-му році, коли ланцюгом єднання Західна Україна символічно об'єдналася з Києвом та фактично усією Лівобережною Україною. Історичний політичний процес призвів до проголошення української державності в кордонах, які максимально об'єднали і українські землі, і українців у Європі.
Однак цей процес у самій Україні всі 20 років незалежності був дуже далекий від ідеалу, оскільки українська політика так і не спромоглася ліквідувати барикади, які українцям постійно нав'язують і політики, і політтехнологи, і спеціалізовані політичні телешоу. Мовляв, українці різні, бо ходять до різних церков, бо живуть в різних містах України, бо розмовляють не лише українською мовою. Штучно розпалюються пристрасті навколо теми УПА та ветеранів радянських військ, – мовляв, українці не служили в одній армії, яка визволяла українські землі від поневолювачів. Ці штучні політичні барикади не дають великій Україні і великому українському народу посісти достойне місце в Європі і світі. Сьогодні українець не може порівняти себе з поляком, чи естонцем, де державна політика сприяння розвитку нації і держави призвела до високого рівня статків та пенсійного забезпечення.
В Україні доходи громадян є найнижчими в Європі, а бідна країна зазвичай обслуговує інтереси інших. Саме тому в незалежній Україні стало можливим підписання таких ганебних російсько-українських угод, як газова – 2009 року чи Харківська – 2010 року. Історичні приклади переконливо доводять, що лише політика консолідації суспільства, попри його різноманітність, тільки політика пошуку компромісу сприяє відновленню і розвитку будь-якої держави світу. Приміром, завдяки політиці консолідації постала Південно-Африканська республіка, де політв'язень Нельсон МАНДЕЛА запропонував, замість взаємопоборювання, політику компромісу і побудови єдиної держави, де буде місце і білим, і чорним. Блискуча перемога останнього президента США Барака ОБАМИ базувалася на тезі – "Ні – чорній Америці, ні – білій Америці, ні – жовтій Америці, так – єдиній Америці!", де в центрі державної політики – громадянин і його інтереси.
На 20 році незалежності політикам та політичним силам в Україні потрібно перейти від спроб когось перебороти до політики створення єдиного державного компромісу. Історичні приклади і наша власна історія свідчать, що ніхто ніколи нікого не перемагав. І сьогодні бандерівцям неможливо перемогти донецьких чи навпаки, і Україна ніколи не може стати ні полтавською, ні донецькою, ні львівською. Україна повинна бути – українською. І саме політика формування єдиного національного інтересу в Україні, – не політика взаємопоборювання, а взаємодоповнення, – дозволить реалізувати український національний потенціал. Бо тоді в українській історії не буде протистояння між ветеранами УПА чи радянськими військовими, і знайдеться місце усім героям, – від МАЗЕПИ та Степана БАНДЕРИ до Івана КОЖЕДУБА, тричі героя СРСР. Завдяки політиці наведення містків і пошуку єдиного інтересу, Україна може швидко досягти економічних здобутків і знайти своє місце в цьому буремному світі.
Саме тому українські політичні сили мають не творити чергові політичні барикади, а робити все для створення єдиної державної національної політики. Лише політика єднання може дати незалежній українській державі і перспективи, і принципово інший рівень розвитку!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.