Демократичні реформи пішли навкосяк 1991 року, коли Рух відмовився від влади
Чому в Україні за 20 років незалежності так і не було запроваджено успішну європейську політику? Демократичні реформи пішли навкосяк у 1991 році через нерозуміння нашими поводирями – тодішніми лідерами Народного руху України – інструментів, які застосовуються в демократичних країнах для зміни державної політики та кардинальних реформ. Лідери НРУ, на відміну від, приміром, опозиційних політиків країн Балтії, недооцінювали роль парламентської більшості Верховної Ради у демократизації держави. На превеликий жаль, національні демократи жили переважно власними емоціями, не вивчаючи світовий досвід успішної політики.
Щоб досягти в Україні принципових зрушень, під час проголошення незалежності необхідно було змінити команду при владі, – в першу чергу, в парламенті та в уряді. Нова команда через механізм прийняття законів у оновленій Верховній Раді, мала сформувати демократичний європейський устрій та трансформувати командно-адміністративну економіку – у ринкову. Одночасно, за прикладом посткомуністичних країн Східної та Центральної Європи, нова влада мала провести люстрацію, щоб остаточно усунути від влади "червону" номенклатуру, забруднену співробітництвом з КДБ СРСР. Саме за таких умов демократичні реформи в Україні було б здійснено швидко та успішно.
Однак демократичний, проукраїнський Рух не домігся проведення позачергових виборів до парламенту 1991 року, хоча міг створити демократичну більшість. Комуністи залишились у керма всіх органів влади, – в парламенті керувала комуністична більшість, уряд залишився комуністичним, у трьох чвертях областей 1990 року у представницькі органи влади було обрано переважно комуністів. Комуністична влада, яка чинила спротив проголошенню незалежності і взагалі не розуміла, як працює демократичний механізм управління державою, обмежилася суто декларативним проголошенням курсу на побудову демократії та ринкової економіки. Оскільки комуністи розуміли ринкову економіку як базар, вони його й побудували в Україні. Політичні реформи були трансформовані у сурогатну демократію, де влада купується, а не виборюється.
Однак все могло бути по-іншому! Пам'ятаю, як я та Іван Заєць як представники опозиційної демократичної меншості 1991 року, ще до проголошення незалежності України, були запрошені на форум країн Балтії, де отримали безцінні знання щодо того, якою має бути політика незалежної країни, – і щодо запровадження власної національної валюти, і стратегії трансформації УРСР у демократичну європейську державу, і перетворення адміністративної економіки – в ринкову. Ми зустрілися з Кравчуком, щоб розповісти про поїздку на цей балтійський форум. Кравчук цокав язиком і казав: "Так, але ви ж розумієте, що ми – Совєтський Союз, Українська РСР...". Але той же Кравчук здатний був зрозуміти рецепти демократів. Він набрався мужності, і на з'їзді Руху у березні 1992 року сказав: "Шановні рухівці, я з комуністами не збудую незалежну, демократичну і ринкову Україну. Я з вами хочу це робити. Ідіть у владу". Що сказав Рух? Чотири пальці у рота і засвистіли, почали кричати "Ганьба!".
Рух відмовився від влади. Це була велика політична помилка. Не маючи влади, Рух не міг суттєво впливати на державну політику, – тим більше, не міг реформувати економіку або формувати демократичне європейське суспільство. У "рухівців" не було для цього відповідних важелів впливу, – ні більшості в парламенті, ні власного уряду. Приміром, на відміну від України, у Литві парламентська демократична більшість була створена ще 1990 року. На виборах до парламенту Литовської РСР Ландсбергіс переміг на чолі "Саюдісу", який проголосив незалежність, ухвалив низку законів для формування демократичного європейського суспільства, трансформації адміністративної системи – у ринкову, а також запровадив заходи для створення потужного малого та середнього бізнесу. Запровадивши закони щодо захисту національного інтересу, – зокрема, тимчасово позбавивиши права голосу тих, хто не вивчив національну мову, – політики-демократи країн Балтії, налаштовані на захист національних цінностей, не допустили до парламентів так звану російську діаспору, яка чинила спротив приєднанню цих країн до ЄС та НАТО.
На моє переконання, українські національні демократи не мають права на чергову історичну помилку. Сьогодні, як і в 1991 році, недостатньо розмов про захист демократії. Праві сили мають створити єдину конкурентоспроможну правоцентристську силу, яка здатна буде боротися за владу в Україні, – парламентську більшість та створення уряду. Настав час відверто визнати, що реформи зазнали поразки, бо в Україні ніколи не було правої більшості в парламенті та правого уряду, які могли б реалізувати праву демократичну політику, що допомогла успішно розв'язати економічні та національні проблеми більшості посткомуністичних країн Європи.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
