Уроки Чорнобиля
Зауваження з приводу 25 річниці Чорнобильської трагедії
Події у Японії, де на станції "Фукусіма-1" стрімко розвивається сценарій запроектної аварії, що загрожує перерости у масштабну ядерну катастрофу, на тлі 25 річниці вибуху 4 реактора ЧАЕС, вже змусили низку країн терміново переглядати свої ядерні програми. Україна ж, яка досі не має чіткої стратегії подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, продовжує будувати застарілі реактори на своїй території. Як фахівець, який працював у цій сфері більше 20 років – і в якості міністра охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки, і як член депутатської комісії з розслідування причини аварії на ЧАЕС, і як керівник урядової делегації на переговорах з "Великою Сімкою" щодо закриття ЧАЕС, – стверджую, що така політика веде лише до нових "Чорнобилів".
На даному етапі розвитку людства ядерну енергетику не можна розглядати як безпечну та перспективну, – про це свідчать і трагічні події на ЧАЕС, і масштабна аварія в Японії, яка вийшла за межі будь-яких передбачуваних наслідків. Міф про дешевизну мирного атому було розвіяно ще після запроектної аварії на Чорнобильській АЕС, яку розробники не допускали навіть теоретично. Вибух реактора на ЧАЕС засвідчив, що у витрати, пов'язані з виробництвом ядерної енергії, потрібно включати і кошти на мінімізацію наслідків ядерних катастроф. Це призвело до подорожчання будівництва атомних станцій в 6 і більше разів та призупинило стрімке використання мирного атому (майже 20% світового виробництва електроенергії), обумовлене великими покладами урану та уявною дешевизною виробництва кіловатт-години.
Попри те, що Україна входить у п'ятірку європейських країн, що мають найбільш потужні АЕС, системних змін у ядерній галузі не відбулося за всі 20 років незалежності. У такому вигляді ядерна енергетика не може безпечно і надійно функціонувати. В Україні так і не створено сучасної організаційної інфраструктури, наукової підтримки та підготовки кадрів. В країні досі не існує принципових елементів ядерно-паливного циклу для надійного використання ядерної енергії, хоч з цього приводу було розроблено безліч програм та перспективних проектів. Приміром, велися роботи із пошуку для нашої ядерної програми нової реакторної установки, яка мала поступово замінити радянські реактори, починаючи від чорнобильських, закінчуючи застарілим типом реакторних установок ВВР- 440 і ВВР-1000. Ще у 1994 році ми наблизилися до реалізації власного виробництва ядерного палива, побудови в Україні сучасних сховищ для відпрацьованого палива, та багато іншого, що потрібно для безпечного використання мирного атому. На превеликий жаль, Україна як була уламком ядерно-паливного циклу колишнього Радянського Союзу і Росії, так і залишилася тепер, після 20 років незалежності. Підтвердженням цього є нещодавнє рішення уряду використовувати застарілий тип реакторної установки ВВР-1000, розроблений ще за часів СРСР, при добудові Хмельницької АЕС. І це в той час, коли всі країни, що планують будівництво АЕС, орієнтуються виключно на реактори нового покоління!
Попри безпрецедентну для світу Чорнобильську трагедію, українська влада ставиться до ядерної безпеки, як і за радянських часів. Приміром, батьки чорнобильського типу реакторів академік Олександров і генеральний конструктор Доллежаль пропонували встановлювати їх навіть на Червоній Площі, у Москві, – мовляв, дуже безпечні. Як відомо, до Москви справа не дійшла, а от у Києві на Хрещатику 1 травня 1986 року українські діти на демонстрації повною мірою відчули на своїй щитовидній залозі усю силу та "безпечність" радянського мирного атому.
Через 25 років після Чорнобильської катастрофи в Україні залишаються невирішеними дві принципові проблеми, які з року в рік лише поглиблюються. Перша проблема – це захист населення, що проживає на радіоактивно забруднених територіях після вибуху четвертого реактора ЧАЕС. Як відомо, українська стратегія боротьби із наслідками аварії базується на критерії щільності забруднення території радіонуклідами. Тобто чим більше забруднені землі, їжа та вода, тим більшою є компенсація потерпілим. Це з року в рік призводить до збільшення бюджетних витрат, а також завдає шкоди здоров'ю місцевим мешканцям, бо фактично заохочує людину більше споживати забруднених радіонуклідами продуктів харчування. У цивілізованих країнах політика проживання на забруднених територіях базується на критерії дозового навантаження, – щоб людина отримувала якомога менше опромінення. Наприклад, вся система державної допомоги і пільг в європейських країнах, які також постраждали після аварії на ЧАЕС, стимулює виробництво у потерпілих регіонах чистих продуктів харчування, а відтак дозове навантаження на людину зменшується, попри високі рівні радіоактивного забруднення територій.
Друга проблема – зруйнований реактор, який називають Саркофагом. Згода українського уряду замінити стратегію, що передбачала вилучення із Саркофагу більше 200 т паливно-вміщуючих матеріалів та тисяч тонн високоактивних відходів -на стратегію будівництва ще одного укриття над уже існуючим, означає лише одне. Великі міжнародні кошти (більше 1,5 млрд. євро) буде витрачено на свого роду театральну декорацію, якою світ відгородиться від цієї глобальної катастрофи. Фактично цим поставлено хрест на здобутках нашої делегації на переговорах з Великою сімкою у 1995 році, де ми добилися визнання іншими державами необхідності спільними зусиллями вилучати все це "ядерне добро" із зруйнованого реактора. Надалі це призведе лише до того, що весь тягар фінансування заходів з подолання Чорнобильських проблем Україна змушена буде забезпечувати із власної кишені. Як відомо, допоки у зруйнованому реакторі буде залишатися ядерне паливо – це буде ядерно-небезпечний об'єкт. І згідно правил МАГАТЕ Україна повинна буде вирішувати цю проблему, але вже самотужки. Згадаймо, як наша держава за безцінь віддала третій у світі ядерний потенціал, а сьогодні сама фінансує знищення стратегічних ракет.
Мій загальний висновок щодо цієї проблеми досить сумний. За 25 років після Чорнобильського вибуху світ принципово змінив свої підходи як щодо використання ядерної енергії, так і щодо ядерної та радіаційної безпеки. Багато що за цей час змінилося і у нас. Україна стала незалежною, ми 5 разів обирали президента, 6 – парламент, змінили майже 20 премє'рів. Незмінною залишається лише наша доморощена політика. Вона чомусь все менше стає схожою на сучасну європейську, – у центрі якої безпека і добробут людини, а все більше нагадує типово радянську безвідповідальність, яка веде до нових Чорнобилів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
