Прибічникам Митного союзу
Україні немає сенсу заганяти себе у Прокрустове ложе російських інтересів
Розпочався новий етап добровільно-примусової інтеграції України до Митного союзу. Газета "Сегодня" оприлюднила опитування громадян з суцільним "одобрямсом" щодо такого єднання, а також точку зору експертів. На моє переконання, урядовці перевищують службові повноваження, коли агітують за Митний союз, бо стратегічною метою законодавчо визначена європейська інтеграція України.
Лобісти Росії стверджують, що вступ в Митний союз дозволить Україні вирішити дві найважливіші проблеми, – отримати дешевий газ та збільшити ВВП. Так, урядовий уповноважений по співробітництву з Росією та СНД Валерій Мунтіян заявив "Сегодня", що вступ у Митний союз забезпечить "3 млрд грн. економії на рік" завдяки "вирівнюванню цін на енергоресурси". Хотілося б нагадати Мунтіяну, що ще рік тому його обіцянки були значно щедрішими. Приміром, урядовець запевняв, що в разі вступу України до Митного союзу росіяни вдвічі зменшать вартість газу та скасують експортне мито на нафту та нафтопродукти, – відповідно 4,5 млрд дол. та 3,5 млрд дол. економії на рік. Більше того, урядовець переконував, що Росія гарантує щорічний транзит російського газу на рівні 95,8 млрд кубометрів. Мабуть, "Газпром" обіцяв розібрати обхідний "Північний потік" на металобрухт, а будівництво "Південного потоку" – скасувати. Нинішнім обіцянкам Росії така ж ціна, як і попереднім.
Сумнівною є і користь вступу до Митного союзу з точки зору збільшення ВВП України. Екс-міністр економіки Віктор Суслов заявив "Сегодня", що нині "Україна неконкурентоспроможна" на європейському ринку, тоді як країни Митного союзу є покупцями її продукції машино-, авіа-, суднобудування, ВПК тощо. Вступ до Митного союзу начебто "забезпечить приріст внутрішнього ВВП в 38 галузях", а також – "реалізацію спільних проектів на 48 млрд євро". Розрахунки щодо різкого збільшення виробництва ВВП в разі вступу України до Митного союзу спростовує нинішня практика економічних стосунків з РФ. Наприклад, не маючи на те будь-яких економічних обґрунтувань, "Газпром" підвищив для України ціну на газ до найвищого в Європі рівня, поклавши на лопатки більшу частину українського економічного потенціалу. Одним розчерком пера Росія може перекреслити всі попередні домовленості, – і щодо спільного виробництва військово-транспортного літака АН-70 та іншої продукції ВПК, енергетичних програм, зокрема виробництва ядерного палива, проектів в авіа- та суднобудуванні тощо. Красномовним є досвід Білорусі. Після приєднання до Митного союзу Лукашенко заявив, – "фактично нас обдурили". Білорусь нині самотужки долає кризу, спричинену торгівлею державним суверенітетом в обмін на дешевий газ та примарні економічні преференції від Росії.
То чи є сенс Україні повертатися в обійми Росії? ЄС – це шалено багатий ринок з ємністю в 450 млн споживачів, тоді як в Росії – всього 140 млн збіднілого населення. У країн ЄС сукупний ВВП 2010 року становив 16,5 трлн доларів, тоді як у Росії оцінювався в 1,5-2,2 трлн доларів. Безперечно, порівняно з європейським, ринок РФ може забезпечити полегшені умови збуту українського експорту. Однак це "законсервує" нинішній стан надзвичайно енергоємних та традиційно відсталих українських виробництв, які будуть приречені опинитися на узбіччі конкурентної боротьби, і врешті-решт, – втратять навіть невибагливі російські ринки. Навпаки, орієнтація України на економічну інтеграцію з ЄС стимулюватиме впровадження інноваційних технологій, енергозбереження та швидке підвищення конкурентоспроможності наших товарів.
Інтеграція до ЄС приречена на поразку тільки в одному випадку, – якщо політика влади стримуватиме демократичні процеси в Україні, включно з традиційним творенням нових перешкод щодо розвитку вільного підприємництва. Якщо уряд і далі продукуватиме політику заборон, дозволів, ліцензій та нищення власного виробника, то це швидко доведе країну до банкрутства – і економічного, і фінансового, і політичного. Сьогодні уряди у всіх країнах, включно з тими, де панують авторитарні та комуністичні режими, змагаються за зовнішні ринки та покращення якості національної продукції, а не розповідають, яким державам можна нав'язати свої низькоякісні товари. В цьому сенсі позиція екс-міністра економіки, як мінімум, виглядає досить дивною.
Як свідчить практика понад 20-річних торгово-економічних стосунків з Росією, її ринки надто залежні від політичної кон'юнктури. Якої б якості не була українська продукція на ринку РФ (Митний союз – це ерзац російського), російське керівництво в силу своєї стратегії на політичне поглинання України ухвалюватиме дискримінаційні рішення щодо всього українського, – від українського експорту до української політичної влади. Давати РФ додаткові політичні козирі в геополітичній грі у вигляді низькоякісного та залежного від російського ринку українського товару, – це підсаджувати Україну не тільки на газову, а й на експортно-фінансову голку. А відтак – це рівнозначно визнанню урядом своєї неспроможності проводити власну політику, виходячи з національного інтересу.
Можу однозначно стверджувати, поки політичне керівництво Росії не відмовиться від своєї нав'язливої ідеї відновити СРСР, доти міждержавні стосунки матимуть дискримінаційний характер щодо України. Вихід лише один: якщо українська влада не хоче виконувати роль малоросійської маріонетки, необхідна радикальна зміна політики щодо національного виробника та підвищення його конкурентоспроможності, а також сприяння просуванню українського експорту на альтернативні російському – ринки. І тому заганяти себе в Прокрустове ложе російських інтересів у вигляді "Митної шибениці" Україні немає жодного сенсу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
