28 лютого 2008, 09:30

Методом монтажу

Відкрився мій блог на "Українській правді", яку в далекому 1998-му (здається) році заснував український журналіст Георгій Гонгадзе. Для нього відкриття власного видання (хай навіть тільки в комп'ютерній мережі) було поверненням у велику журналістику. Через 10 років моя поява на "Українській правді" є поверненням на велику орбіту.





Одразу вточню – я не був його другом, просто знав, як і багато хто з київських журналістів наприкінці минулого століття. Інше уточнення: про людей варто згадувати не лише на їхні дні народження. Згадаємо, фрагментами, методом монтажу.

Його знали всі.

В одній із моїх книжок для візитних карток серед сотень чиїхось координат – візитка Георгія Гонгадзе. Скромна. Чорним по-білому: ім'я, професія, телефон, адреса. Візитівка дещо потерта, бо довго носив її в кишені джинсів. Тепер це – пам'ять.

Його слухали.

Весна 1999-го року. Київ. Хрещатик. Дворик біля будівлі УНІАНу. За 10 хвилин має початися прес-конференція. Георгій Гонгадзе весело агітує журналістів працювати у його щойно відкритій радіопрограмі на радіо "Континент".

- Вікторе, давай працювати в моїй програмі! – пропонує він.

- Не можу, я працюю в ТСН на 1+1, – кажу.

- Ось так завжди! Кращі люди вже десь працюють... – резюмує Георгій.

В своїх ефірах на "Континенті" у 1999 році він критикував Леоніда Кучму, який балотувався на 2 термін президентського правління.

Його дивилися.

На архівних DVD дисках знаходжу запис телевізійного ефіру Георгія – шматок програми "Вікна+" на каналі СТБ (ММЦ "Інтерн'юз"). Був такий підсумковий тижневик у 1997 році. Георгій Гонгадзе в ролі телеведучого. Гарна українська. Трохи хвилювання. Але помітний блиск в очах. Це те, що відрізняло його від решти.

Ним захоплювалися.

Літо 1998-го року. Лівий берег Києва. Спортивний майданчик біля станції метро "Лівобережна". Журналісти столичних телеканалів грають у футбол. Капітани команд – Андрій Шевченко і Георгій Гонгадзе. У першого ще немає дружини, в другого – вже двоє дівчат. Дружина Мирослава з дітьми і коляскою – на трибунах разом з глядачами. По закінченні матчу всі дружно сідають на річковий пароплав і катаються по Дніпру аж до вечора. Тоді можна було вести мову про журналістську солідарність.

Йому слід віддати шану.

Я вірю, що колись настане день, коли можна буде прийти на могилу до Георгія Гонгадзе, покласти квіти і згадати його світлу пам'ять. Не мені судити, від кого саме залежить захоронення тіла Георгія. Але так має бути, рано чи пізно, це – по-християнськи.

powered by lun.ua

Бджоли – остання опора Президента! (частина памфлету 3)

Нестор Шуфрич розцвів від цього запитання. Для нього це був ще один феноменальий шанс прогнутися перед начальником. Калькулятор в його голові вимальовував надзвичайні цифри прибутків...

Бджоли – остання опора Президента! (частина памфлету 2)

Перед будинком Кабінету Міністрів України на вул. Грушевського в Києві висів бігборд: "Бджоли жалять. Вона працює". На 7-му поверсі починалося засідання уряду...

Бджоли – остання опора Президента!

Як повідомляє авторитетне інформагентство УНАЇН, сьогодні вранці Президент України Віктор Ющенко підписав указ "Про створення президентського полку бджіл"...

Прошу знищити мій блог на УП!

Ось такий лист я двічі відправляв на УП. "Олено Притуло, Будь ласка, я вже кілька днів прошу знищіть\ліквідуйте мій блог нв "Українській правді"! Ви дозволили мені відкрити блог у вашому виданні на початку 2008 р, коли я вимушено кілька років перебував у Кривому Розі, як журналіст...

Гії немає вже 9 років

Ці прості візитки Георгія Гонгадзе, напевне, мають сотні журналістів, політиків, громадських діячів, активістів, студентів і т.д. Я просто хочу нагадати всім, що ВІН БУВ...

Кремлівські пацани захоплюють ''Інтер''

Ілля Канавін, коли був власним корепондентом гусинського НТВ 1997-1999 в Києві майже 5 років, часто запрошував мене, як журналіста, на каву. Ми говорили про все: життя, теленовини, укр...