Вірш N1. Ніяково

Мені казати ніяково нині,

Бентежить кров жаринкою спокут

Те, що беріг я серце, наче в скрині

Від дотику твоїх жаданих рук.

Переплелись у вогняному небі

Тополя з кленом – отака любов!

Вона мені нагадує про тебе,

А клен дарує біль пекучий знов.

Та подих вітру розплітає крони,

Листки пальчасті падають в траву

Я завмираю біля того дзвону.

І дуже сподіваючись, живу.

(15 травня 1989 р.)