Вірш N3. Кривий Ріг

233-й річниці Кривого Рогу присвячується

Ти, мій красень залізний, корабель Кривий Ріг,

Я прощаюся знову, іду за поріг,

Всі бажання завмерли, лиш думка жива,

Що в степах ти самотній, забутий всіма.

А колись золотії вітрила міцні

У блакитному небі співали пісні,

Січові козаки зупиняли коней,

Кривий Ріг в межиріччі – святий корабель!

Та прийшли завойовники, люди чужі,

І тебе розвернули кудись в міражі,

Чисте золото в надрах зробили сміттям,

Й до славетної мрії нема вороття.

Байстрюки покалічені з Богом в очах,

Тягнуть руди залізні на власних плечах,

І заводи, заводи – бородавки злі -

З'їли мій корабель, потопили в імлі.

Міцно зчеплені зуби – криворіжці мовчать,

Хоч скривавлені пальці від болю кричать,

І отруєні хмари – в обличчя усім,

Терикони, відвали й німі голоси.

Ти, мій красень розбитий, корабель Кривий Ріг,

Не прощайся зі мною на розі доріг!

І вітрила свої золоті, як колись,

Роздивись, роздивись, роздивись!

(7 вересня 1991 р.)