Вижити і не скурвитись. Два роки Львівської майстерні шоколаду в окупованому Донецьку
Бізнес в окупованому Донецьку українською мовою, на українському ПП, без рублів та оплати терористам, проте без швидких перспектив. Львівська майстерня шоколаду закриває свою кав'ярню в Донецьку.
Існування Майстерні шоколаду в період російської окупації в Донецьку – це готовий сюжет для доброго голлівудського фільму. Всі ці роки ми відмовлялись від офіційних коментарів, говорили загальні фрази і лиш друзям розповідали, що ж там насправді відбувалось. Ми змушені були так себе поводити, бо життя наших працівників було під ризиком і це незрівнянно із будь-якими медійними бонусами.
Ми працювали, бо все ж мали надію, що ситуація зміниться і треба ще трохи протриматись – місяць, півроку... проте зараз розуміємо, що все це надовго і більше чекати немає сенсу. Та й у зв'язку із останніми подіями, з так званими місцевими медіа та мерами – ризик занадто великий. Тому ми прийняли рішення тимчасово закрити Львівську майстерню шоколаду в Донецьку.
Коротко про те, що нас завжди питали.
- МИ працювали до цього часу на українському ПП та сплачували податки в Україні, ми не перереєстровували підприємство за вимогою терористів;
- Майстерня виконувала усі вимоги франшизи: музичний плейлист, спілкування українською мовою – все було так, як воно є у Львові;
- В майстерні не було цінників в рублях, до останніх днів ми розраховували гостей лише українською гривнею (попри те, що всі решта франчайзингові формати в Донецьку вже давно працюють в рублях);
- Ми не платили податків та хабарів місцевим окупаційним владам;
- Ми свідомі того, що певна "лояльність" до нас використовувалась окупаційною владою як ознака їхньої нібито демократичності;
- Ми доправляли шоколад зі Львова до Дніпропетровська, звідки наш партнер забирав продукцію та віддавав перевізникам, які, в свою чергу, перевозили до Донецька. Тонни зіпсованої продукції, постійні ризики, надходження маленькими частинами – це реалії "бізнесових" буднів.
Ми нікого не здивуємо, якщо скажемо про те, що сьогодні окуповані області – це чорна діра, яка живе за рахунок контрабанди та відсутності кордону. І що хабарі на українських блокпостах насправді є навіть в декілька разів більшими аніж на блокпостах окупантів. Ми не маємо до цього відношення, проте вважаємо за потрібне про це сказати сьогодні.
Ми не мали досвіду війни. Ми ніколи не потрапляли під окупацію. Нам не раз було страшно. Коли лунали вибухи та обстріли ми разом із гостями сходили в підвал та чекали. Ми тамували подих, коли мами із маленькими дітьми виганяли з закладу людей зі зброєю. Два роки як в клітці з тигром, ні відвернутися, ні поспати, цінуєш кожен день і надієшся. Але ми і сьогодні переконані, що вчинили правильно. І вже зараз ми можемо сказати – останній простір України в окупованому Донецьку перестав існувати.
Ці два роки назавжди залишаться в наших серцях та українській історії, як приклад безпрецедентного існування бізнесу, який побудований на цінностях.
Ми безмежно дякуємо всій команді Майстерні Шоколаду в Донецьку! Віримо, що цей проект оживе з новою силою, коли відновиться українська влада та робитимемо все, щоб забезпечити роботою всіх, хто виявить бажання в інших наших проектах в Україні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
