Панічний страх

2012-ий – багатий на показові тенденції. Одна з них – зміцнення почуття панічного страху в умі і серці президента України.

Схоже на те, що Віктор Янукович боїться.

Президент боїться жартів над собою, боїться незручних запитань, боїться сказати якусь дурницю, з якої буде країна реготати. Тому вже понад рік не проводить жодної прес-конференції для українських журналістів. Протягом всього 2012-го дав лише з десяток повноцінних інтерв'ю окремим ЗМІ. Для тих, хто забув, нагадаю – Леонід Кучма в останні роки президентства проводив таку спеціальну прес-конференцію щомісяця – у середу.

Президент боїться, що депутати-опозиціонери підуть з зали парламенту під час його виступу, як це вже траплялося. Тому він не йде до Ради, щоб відкрити перше засідання нового скликання (уявіть – лише звернення з екрану!) Такої вольності навіть Кучма собі не дозволяв, він відвідував депутатів навіть у часи найнапруженішого протистояння у залі під куполом. Віктор Янукович свідомо уникає того, щоб з'являтися серед нелояльної публіки.

Президент боїться свіжого політичного повітря, бо воно часом дме неконтрольовано. Тому він прем'єром вкотре ставить сто разів перевіреного ветерана Азарова, а спікером – доброго друга-дідуся Рибака.

Президент боїться, що на нього знову впаде вінок біля якогось монумента, або його хтось торкнеться несанкціоновано і непередбачувано. Тому його та Азарова стережуть 14 охоронців під час молебну, де навколо самі монахині.

Президент боїться за долю Межигір'я і за свою долю у тому Межигір'ї. Тому забезпечив там нечувану воєнізовану охорону з характерними мурами навколо.

А ще президент дуже боїться програти на виборах 2015-го року. Боїться кримінального переслідування. Боїться за своє майбутнє, яке не зовсім зрозуміле навіть для нього.

Віктора Федоровича затролили. І він емоційно піддався цьому. Він став боятися. А тому став на шлях програшу. І тут треба або долати цей страх, вичавлювати з себе комплекси один за одним і виходити до людей, або налаштовуватися на отримання остаточного діагнозу.