Наша компанія в наших руках

Олена Трегуб опублікувала на УП блог про зраду "Моя компанія", що миттю розлетівся мережею і продовжує набирати обертів.

Відповідно до законів бюрократії я не повинен реагувати, тому що формально мене це не стосується – не моє посольство, не моя відряджена.

Але блог Олени, яку я поважаю, виходить за межі бюрократії та й я недолюблюю закони бюрократії, тому декілька тез без сподівання на таке ж широке поширення:

- стара Україна пристрасно жадає, щоб нова Україна пересварилася сама з собою. Розуміючи це, я традиційно залишаю без реакції тези колег, з якими категорично не погоджуюся, але яких вважаю однодумцями. Олена – однодумець, але її блог є несправедливим і потребує відповіді. Проте сваритися ми не будемо:)

- я щасливий, що такий професіонал, як Олена Трегуб, вирішила допомогти державі Україна в складні часи. Це і є справжній патріотизм;

- я не такий крутий як Олена. Не навчався в США, не працював на іноземні інституції, не робив жертв заради України, не заробляю для неї мільйони, не є "реформатором". Я – чинуша. Був на держслужбі з літа 2003. Пішов з держслужби влітку 2013. Повернувся на держслужбу влітку 2014. Нічого героїчного. Тому подальший текст прошу сприймати відповідно;

- я поганий дипломат і заслуговую бути включеним до блогу Олени авансом. Я люблю делегації, які сідають в автобус і їдуть туди, куди їм треба. Я не люблю делегації і делегатів, які очікують, що дипломат має бути завжди і скрізь поруч в будь-який момент, тому що для того і прибувають гості, щоб до них приставляли дипломата, возили на машині і задовольняли усі примхи. Більше того, я забороняю своїм співробітникам займатися таким обслуговуванням. Це – функція водія, з окремих питань – протоколіста, і лише коли дотримані процесуальні вимоги. Через такий підхід я декілька разів бортанув народних депутатів і представника СБУ, а також – зараз буде жах – проігнорив людину, на яку АПУ просила звернути особливу увагу. Через такий підхід я вже нажив собі ворогів, але це я переживу;

- я не сприймаю дурну сторону бюрократії і позицію "громадянин завжди винен". Через це мене проклинали певні кола в МЗС ще до від'їзду до Страсбурга. Але я це все дійсно не сприймаю;

- утім, коли йдеться про фінансову звітність, я стаю бюрократом найгіршого штибу. Так от, відповідно до законодавства, щоб Олену зустріли в аеропорту, було потрібно, щоб МЕРТ надіслав листа на МЗС, а МЗС дав доручення Представництву при ЄС. І рівень посади Олени тут ні до чого. Може, і звучить тупо, але це правильна процедура і якщо ця процедура не буде дотримана, глава Представництва нестиме фінансову відповідальність. Якщо доручення було, а Представництво не зустріло, я на боці Олени. Якщо доручення не було, я на боці Представництва. Тому що демократія – це процедура;

- поведінку співробітниці Місії при НАТО можна поставити під сумнів. Тут я з Оленою згоден. Колега могла зробити пару дзвінків, з'ясувати ситуацію і чим можна допомогти. Утім, я не був на місці подій, тому не знаю нюансів і як саме відбувалася розмова. Знаю лише, що глава Місії Єгор Божок є профі та дуже уважно ставиться до гостей;

- у будь-якому разі дипломат не несе відповідальності за втрату душевної рівноваги держслужбовцем;

- мене, як і Олену, засмучує, що "моя компанія" не забезпечує мене всім необхідним і тримає мене в залізних рукавицях. Це дійсно хрінова компанія. Вона не цінує людей. Але вона вимагає жертв. Вона перша підлягає декомунізації. Але вона уникає її. Та це наша держава. Яку нам судилося змінити на краще. І кожен з нас робить вибір скільки, коли і як на неї працювати, як її змінювати. Історія в аеропорту – сумна, але що буде, якщо ми всі розкажемо свої сумні історії?

- Микола Точицький – один з найкращих українських послів, який приймає десятки делегацій щомісяця. Я не вірю, що щось було зумисно зроблено, щоб ускладнити Олені життя. Можливо, сталася накладка, але я не вірю в свідомий ігнор. Заяву про скрутне становище її попросили написати, тому що так вимагає законодавство і консул не може вчинити інакше;

- я навіть не проти, щоб, як просить Олена, були створені "сприятливі умови для роботи реформаторів". Чернь на дерслужбі почекає поки і їй щось створять;

- сподіваюся, Олена залишиться на держслужбі, а держава змінить своє ставлення до держслужби.

Загалом, сумно, що на третій рік після Майдану якось непомітно в Україні з'явився поділ чиновників на "реформаторів" та "всіх інших", що єдність однодумців з'їдає іржа, що державу починають сприймати як розчарування, хоча це все ще наша компанія і вона дійсно в наших руках, в руках кожного з нас.

В той день, коли ми з більш або менш серйозних причин знищимо один одного, внутрішній і зовнішній вороги спільно та із задоволенням знищать нас всіх. Давайте пам'ятати про це.