Азійська кухня у Києві
Останній тиждень в Міністерстві закордонних справ минув під знаком Азії. І це не просто красиве формулювання.
Видання, для якого я б писав цю колонку, могло б називатись "Азійська правда". Втім, в Україні такого видання поки не існує. Як не існувало досі нашої чіткої прагматичної стратегії для азійського регіону.
Довгі роки вважалося, що "східний сусід" – це лише Росія, а далі простягається щось. З загадковим Конфуцієм, йогою, Буддою, китайськими паличками, фо бо, том ямом і зразковою мікро-країною, що стрибнула з третього світу в перший.
Десятиліттями у світі Україну сприймають як щось затиснуте в трикутнику США-ЄС-Росія. З цього сприйняття вишкварюють концепцію серединності нашої держави – ми між кимось, а не самі по собі. Це сприйняття критично звужує маневр України у світі та обмежує наші можливості просувати свої інтереси, підвищувати безпеку, робити Україну більш благополучною.
І поки увага аналітиків була прикута до "класичного" трикутника, Китай став торговельним партнером України #1 як окрема країна, товарообіг з Сингапуром зріс у чотири рази, торгівля України з Індією демонструє вигідний баланс, а у Києві суттєво побільшало ресторанів азійської кухні.
Безумовно, Україна має і надалі розвиватися як європейська ринкова демократія з особливими трансатлантичними зв'язками. Наші європейські та євроатлантичні прагнення чітко закріплені в Конституції та соцопитуваннях. ЄС і НАТО лишаються нашими амбітними цілями та способом мислення, якому ми вчимось. Нашим головним домашнім завданням.
Однак сьогодні Європа не можлива і не уявна без Азії. В умовному Мюнхені ви знайдете баварські сосиски, а за рогом за ті самі євро зможете придбати качку по-пекінськи чи суші. Азія та Європа – це один континент. Інь і Ян. З вершини Евересту легше дотягнутися до 12 європейських зірок.
Світ недарма довго зближувався та інтегрувався. Нам давно бракує, з одного боку, власних потужностей для виробництва всього необхідного й наповнення державного "споживацького кошика", а з іншого – простору для реалізації створеного нами.
На цивілізаційному рівні нам всім бракує ідей для осягнення сьогодення. Класична німецька філософія та навіть постмодерні роздуми французів не стануть універсальним дороговказом без хоча б базового розуміння азійського світогляду. Поки Платон із Аристотелем в античному візочку виколисували Європу, в Індії вже пробудився Сіддхартха Гаутама, а Лао-Цзи окреслив канон шляху та благодаті. Наш світ потребує ширших поглядів та горизонтів. Якщо ж сліпо слідувати лише одній ідеї, в ньому легко заблукати.
Коронавірус – зараз будуть драматичні слова – змінив світ. Принаймні, змінив дуже багато у нашому звичному житті. Чи побачимо ми знову всеохопну відкритість та розділ праці, за якого на одному кінці світу винаходять, а на іншому вже практикують – питання. Але це питання вимагає від нас не чекати відповіді "від дорослих", а подорослішати самим та запропонувати свої варіанти відповідей.
Наша посткоронавірусна стратегія: утримувати позиції та відкривати нові можливості. Це пошук балансу між дедалі глибшою інтеграцією із Заходом та проактивною політикою на азійському Сході. Такий підхід дозволить перебудувати замкнений трикутник на більш складну фігуру. Гра у ній буде складнішою, але й потенційні виграші значно зростуть.
Саме цьому був присвячений проголошений мною Тиждень Азії в МЗС (суто технічно, це 6 телефонних розмов з азійськими колегами, 4 зустрічі з послами азійських країн і наради про стратегію).
Сукупний товарообіг з країнами Азії в 2019 році склав 23,7 млрд доларів США. Китай, я вже згадував, став нашим найбільшим торговельним партнером (12,8 млрд доларів США). Наші компанії давно працюють над інфраструктурними проєктами в Туркменістані, Таджикистані та інших країнах. Сучасний український фармацевтичний сектор плідно співпрацює з Індією.
За активної підтримки Японії реалізуються грантові проєкти. До прикладу, за японським пільговим кредитом було збудовано термінал D в аеропорту Бориспіль. А сінгапурська smart nation може бути взірцем держави в смартфоні.
Звісно, ми маємо і нагальні питання. Гуманітарна допомога, поставки медичного обладнання, обмін фаховим досвідом. Єдиний ефективний спосіб боротьби з коронавірусом- з'єднання зусиль всього світу.
Колись Україною пролягав знаменитий шлях із варягів у греки. Сьогодні ми працюємо спільно з Китаєм, щоб стати невід'ємною частиною їхньої ініціативи "Один пояс, один шлях". Не лише транзитною, але і виробничою. Унікальна перевага України у стосунках з Азією – наша Угода про політичну асоціацію та глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі з Євросоюзом, яка є найглибшим інтеграційним документом ЄС з країною-партнером. Завдяки нашій тісній інтеграції з ЄС, азійським інвесторам вигідно створювати в Україні робочі місця та продукт для насичення внутрішнього ринку і продажу на багатому ринку Європейського Союзу.
Ми також працюємо над відновленням прямого авіасполучення з державами, які нині доступні лише транзитом (наприклад, Туркменістан), розвитком експорту та залученням інвестицій. Ми будемо їздити в гості та запрошувати до себе. В Азії зі статусу "добрих знайомих" (а деколи й статусу "бачились колись"), ми маємо перейти у статус "близькі друзі".
Азія звикла думати століттями наперед, відчуваючи минуле. Для України також настав час виробляти стратегію на кілька кроків вперед. Варто пам'ятати, що коронавірус рано чи пізно відступить, а от його наслідки триватимуть.
Так, ми живемо у кризові часи, і наша економічна ситуація не дає приводів для оптимізму. Постраждаємо не лише ми, а весь світ. Але зі всякою кризою завжди відкриються і нові можливості. Наше завдання нині – працювати на втілення українських інтересів не лише сьогодення, а й майбутнього. У ньому, я переконаний, не лише в Києві можна буде скуштувати щось смачне азійське, а й легко знайти щось наше, українське, в Азії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
