Супротив фемінітивам по-київськи
Фемінітиви – група слів жіночого роду альтернативних або парних аналогічним словам чоловічого роду. Так каже Вікіпедія. Навіщо вони потрібні? Вони проявляють жінку, повертають її в мовлення з пасиву.
Жінку стає чутно. Її роль стає артикульованою, помітною і фіксованою.
А ще, кажуть, що фемінітив – це перше слово, яке більшість вимовила в житті: мама.
Ніби історія успіху: гарно і сучасно, коли жінка видима, а її внесок проявлений, але який же супротив чинить стара система. Київрада готує новий регламент і доцільність вживання фемінітивів викликає жваві дискусії.
Чому так відбувається? Думаю, причина – страх перед "іншим", новим. Це як роками замовляти Празький торт, так і не спробувавши ніколи чізкейк.
Водночас, світ розвивається і змінюється. Разом з ним постійно оновлюється мова – з'являються слова, які пояснюють нові соціальні явища, речі, відносини. І сьогодні нормально називати речі своїми іменами і виділяти жінок у різних професіях. Саме так ми визнаємо, що українська жінка важлива й активна в усіх сферах життя і може займати колись "не жіночу" посаду, якщо їй це подобається (у 2017 році МОЗ скасувало наказ 1993 року, який "забороняв" понад 450 професій для жінок).
Чи, можливо, бояться не фемінітивів, а реальної участі жінок в управлінні містом, державою?
Погодьтеся, мова – це дзеркало суспільної ієрархії. Чому ми спокійно вживаємо слово "прибиральниця" та уникаємо слова "директорка"? Бо мова не відкрито, але все ж вказує жінці – ким їй можна бути, а ким – ні.
Поки немає слів для позначення жінки у професії, її внесок залишається невидимим. Ми на рівні мови виключаємо її з професійного контексту. Чому жінка легко може стати стюардесою, дояркою, вчителькою, прибиральницею, але директоркою, депутаткою, громадською діячкою – ні?!
Для позначення цього явища існує навіть гіпотеза, сформульована ще в 30-х роках ХХ століття двома американськими ученими Едуардом Сепіром та Бенджаміном Ворфом. Вона називається "гіпотезою лінгвістичної відносності". Її суть у тому, що якщо ми не маємо слова для позначення чогось, ми це явище/ситуацію/об'єкт "не бачимо" (чи не хочемо бачити?).
Візьмемо, до прикладу, депутатський склад Київської міської ради, де зараз є 39 депутаток зі 120 депутатів. Якби медіа не позначали досягнення моїх колег терміном "депутатка", ми б не бачили жінку у структурі взагалі, позначаючи загальним "депутат".
Що ж відбувається в інших країнах? Ще у 1960-х роках в Німеччині та США, наприклад, дуже популярним став напрям лінгвістики "феміністська критики мови" – напрямок у мовознавстві, головна мета якого полягає у викритті та подоланні відображеного у мові чоловічого домінування у суспільному та культурному житті.
У Києві вже далеко не 60-ті, але усе "важко". В липні почалася процедура зміни Кодексу етики депутата Київради та Регламенту.
Серед інших пропозицій я внесла свою: застосування фемінітивів. Тепер мали бути "депутат" і "депутатка", "мешканець" і "мешканка", "громадянин" і "громадянка", "член" і "членкиня", "помічник-консультант" та "помічниця-консультантка". Моя мотивація дуже прозора та зрозуміла – зробити жінок у Київській міській раді видимими, і не лише депутаток та помічниць-консультанток, але і мешканок міста, громадянок нашої країни, тих, хто обрав цю владу на виборах.
На жаль, ця ініціатива викликає жваві дискусії і лише в залі найближчим часом стане відомо, чи підтримають її депутатки та депутати.
Як аргумент "проти" наводять: "регламент стане дуже великий за об'ємом і його складно буде читати (ніби без фемінітивів він маленький і його легко читати), "це глупості і пєрєгіби" (мій улюблений аргумент), ну і типовий коментар: "Женя, а у нас є якісь проблеми з жінками? Ви ж такі красиві в нас"!
Завдання фемінітивів – зробити жінок у певних соціальних ролях та професійних спільнотах видимими та шанованими. Містянок – видимими і оціненими. Саме тому сьогодні важливо перегорнути сторінку нерівності і до history додати herstory, визнавши ПРАВО ЖІНКИ обирати і бути проявленою в своєму виборі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
