20 грудня 2007, 00:42

Позитиви, негативи першого та ризики нового прем'єрства Юлії Тимошенко

19 грудня починається відлік перших ста днів уряду пані Тимошенко, і за європейським принципом протягом цього часу засоби масової інформації мають уникати критичних висловів на адресу уряду. Але на початку цього періоду на мій погляд було б досить цікаво стисло проаналізувати позитиви, негативи першого та ризики нового прем'єрства Юлії Тимошенко.

На мою думку до позитивів її першого керування урядом слід віднести:

- суттєве зростання сум зібраних податків (багато в чому це було пов'язано з переляком значної частини представників великого бізнесу у зв'язку з приходом до влади нового Президента, обраного на хвилі Майдану; ризик попасти під каток реприватизації змусив їх зменшити обсяг прибутків, що виводились за межі України);



- реалізацію програми "контрабанді стоп" (реалізація цієї програми на певний час дозволила скоротити обсяг контрабанди та збільшити обсяг зібраних митних зборів та податків; в той же час ця програма не могла бути ефективною та дієвою у довгостроковому плані, бо не передбачала впровадження дієвих заходів, які б зменшили тотальну корупцію на митницях України; досить очевидним є те, що без впровадження систем, які б унеможливлювали контрабанду, сірий імпорт та псевдо експорт, всі ці ефектні "летючі загони, що борються з контрабандою" неминуче мали б закінчитись чичиковським "пора");

- реприватизацію та подальший продаж "Криворіжсталі" (хоча продаж "Криворіжсталі" відбувся вже після завершення прем'єрства Юлії Володимирівни дозволю собі всі дії, пов'язані з цим підприємством у 2005 році, віднести до позитивів пані Тимошенко, бо саме після публічного і тріумфального продажу "Криворіжсталі" з ліцитатором в особі Тимошенко, мало б відбутись її публічне "гримання дверима" і перехід в опозицію напередодні початку виборчої кампанії, з метою максимального схилення на свій бік "помаранчевого" електорату. В цьому випадку ми би мали можливість побачити корупційний скандал зі звинуваченням на адресу Порошенка, Третьякова та Мартиненка і може ще кого-небудь не наприкінці серпня, початку вересня, а десь у листопаді – грудні 2005 року);

До негативів першого прем'єрства Юлії Володимирівни не можу не віднести:

- відсутність реальної урядової програми (урядова програма уряду Тимошенка зразка 2005 року, написана у такому собі "філософсько-поетичному вигляді", мала б право на існування, якщо би за загальними фразами цієї програми, урядовці і сама пані Тимошенко мали б реальну стратегію розвитку країни: тобто певним чином сформульовану національну ідею, визначення цілей та сукупності і послідовності заходів, спрямованих на їх реалізацію, визначення відповідного інструментарію тощо. На жаль, відсутність таких стратегій розвитку країни є однією із болючих проблем усього нашого політикуму, починаючи з Президента Віктора Ющенка, лідерів основних політичних сил і взагалі усієї політичної еліти країни);

- "революційний хаос" та повний розвал системи виконавчої дисципліни (масова заміна вищої та середньої ланки управлінського апарату в міністерствах, в державних адміністраціях та прихід нових людей, не рідко відверто непрофесійних та непридатних до управлінської роботи, підібраних за принципом особистої відданості та на знак визнання їх заслуг під час президентських виборів, призвів до повного управлінського хаосу та розвалу системи виконавчої дисципліни; на рівні Кабінету Міністрів та міністерств рішення готувались в більшості випадків на досить низькому професійному рівні, а їх впровадження ще більше нівелювалась поганим виконанням на всіх рівнях державного управління);

- не розуміння цілей та завдань адміністративної реформи (у тому числі і територіально-адміністративної реформи) та спроби розглядати на рівні Кабінету Міністрів велику кількість питань, рішення щодо яких було б доречно приймати на рівні міністерств та відомств (не розуміння Юлію Володимирівною змісту та цілей адміністративної реформи, примітивізація та спрощене уявлення про існуючи проблеми щодо її впровадження призвели до вкрай неефективної діяльності Кабінету Міністрів як колегіального органу, що покликаний вирішувати стратегічні питання розвитку країни. Серед фахівців в галузі державного управління досі як анекдот згадуються публічні заяви пані Тимошенко щодо її впевненості у можливості провести адміністративну реформу протягом півтора-двох місяців, а члени уряду та співробітники апарату Кабінету Міністрів зразка 2005 року і зараз з жахом згадують 10-12 годинні засідання уряду, на яких урядовці змушені були вникати у проблеми тих сфер, в яких вони не були і не повинні бути обізнані, до того ж більшість з яких мали б вирішуватись максимум на рівні відповідних міністерств);

- проголошення широкої реприватизації (публічне проголошення формування списків 300 або навіть 3000 підприємств, що підлягають реприватизації, про що заявляла пані Тимошенко, не могло не призвести в 2005 році до призупинення та навіть повної зупинки програм розвитку майже усіх "великих" та навіть "середніх" за розміром підприємств в Україні. Навколо таких підприємств з'явилось досить багато ділків, які почали представлятись у якості посланців "нової влади" і пропонувати заплатити відкупні або продати свій бізнес "потрібним людям" за не включення у подібні списки. І тільки можна припускати чиї ж інтереси насправді вони представляли – свої чи певних можновладців. Зрозуміло, що ідеї подібних списків, не могли не дискредитувати "помаранчевих" лідерів. В країни, в якій майже вся власність за часи президентства Кучми була набута незаконним та напівзаконним шляхом, масова реприватизація заздалегідь корупційна за своє суттю. У цьому випадку завжди виникатиме питання, чому потрібно реприватизовувати ті чи інші "великі" чи "середні" підприємства і не можна малі, якщо зрозуміло, що і ті, і ті приватизовані напівзаконним чином, та якій "дядя" одноосібно або навіть колегіально буде визначати, які підприємства та об'єкти власності реприватизовуватимуть, а які ні. На моє переконання наші державні мужі мали інший шлях вирішення цієї проблеми. Потрібно було поставити питання доплат (з розстрочкою у 3-5 років) за стратегічні підприємства (так звані, підприємства групи "Г"), щодо всіх інших прийняти закон, який унеможливлював реприватизацію взагалі).

Питання високого рівня інфляції, так звану, "м'ясну" кризу не можна включати до переліку негативів прем'єрства Тимошенко, хоча саме на них їй досить часто нарікають. Головні причини цих криз закладались протягом багатьох років з періодичним їх загостренням. Протягом всіх років незалежності України, впровадженням механізмів, що мають запобігати таким кризам, реально жоден уряд не займався, вирішуючи всі ці проблеми "ручним" управлінням. При такій же саме оцінці "бензинової" кризи, не можу не сказати, що мене досить мучать певні смутні сумніви. Ця криза продовжувалась протягом місяця літом 2005 року і закінчилась лише після прийняття парламентом рішення про відміну митних зборів на пальне. Цікаво, хто був тим "розумником", що під час цієї кризи передбачливо закупив та привів до берегів України декілька танкерів з пальним як раз напередодні цього рішення, розуміючи, що ввозити його в України має сенс лише у разі відміни цих зборів.

До переліку негативів урядування пані Тимошенко її критики включають також рішення про ризьке зміцнення курсу гривні до долару США наприкінці березня 2005 року. З цією критикою я погодитись не можу, але враховуючи, що тема курсоутворення та інфляційного таргетування потребує більш детального коментування, спробую пізніше присвятити цій проблемі окремий блог.

І остане – щодо ризиків нового прем'єрства Юлії Тимошенко. Вони випливають із очевидної і логічної цілі Юлії Володимирівни стати Президентом України. Об'єктивно на сьогодні у неї найкращі шанси для цього. Саме її політичній силі належить більшість голосів в уряді та весь його економічний блок зараз повністю підпорядкований безпосередньо їй.

В цих умовах вся політика пані Тимошенко буде побудована на спробах подобатись виборцям. Жодні скільки не будь не популярні кроки, пов'язані з реформою системи соціального забезпечення, пенсійної системи, комунальної реформи, проводитись не будуть. Це характерно для передвиборчого періоду у будь-якій країні. При цьому буде існувати серйозна загроза гіперінфляції, бо з одного боку зростатимуть ціни на газ, з іншого, будуть спроби здійснити суттєві виплати по знеціненим вкладам (тобто мова йтиме щонайменше про суми в розмірі п'ятнадцяти-двадцяти мільярдів гривень вже в 2008 році), до того ж дадуться взнаки спроби виконувати інші соціальні зобов'язання, видані під час виборів. До цього всього не потрібно забувати про обов'язкове до виконання рішення Конституційного Суду щодо відновлення державних виплат по усім соціальним пільгам, що широкою рукою затверджувались парламентом протягом усіх років незалежності, хоча потім більшість з них так реально і не фінансувалось державою. Ціна питання – додаткові 60-80 млрд. грн. бюджетних коштів на рік.

P.S.

Я буду вдячний усім дописувачам, хто наведе конкретні приклади інших позитивів та негативів першого та ризики нового прем'єрства Юлії Тимошенко. Я ж з вашого дозволу не буду відповідати на коментарі, бо протягом цих перших ста днів діяльності нового уряду буду утримуватись від жодної критики на його адресу.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.