Навіщо Тигіпко хоче залізти в чергову халепу?

Я, чесно кажучи, не збирався коментувати абсурдне голосування народних депутатів щодо скасування Постанови Верховної Ради України 2004 року про звільнення Сергія Тигіпка з посади Голови Національного банку України за власним бажанням, тому що був впевнений, що сам Сергій Леонідович не хотів вплутуватися в досить брудну історію зі спробою неправового відсторонення Володимира Стельмаха з посади Голови НБУ. Але випадково я побачив інтерв'ю з бютівцем Юрієм Полунєєвим, який повідомив, що Тигіпко був в курсі цієї ідеї, і більш того погоджувався приймати участь в її реалізації.

Якщо це так, то дозволю собі прокоментувати цю інформацію.

Я знайомий з Сергієм Леонідовичем десь так з 1994 року. І ставився до нього досить позитивно, хоча і пам'ятав, як у буремні дев'яності саме під час його керування Приватбанком лунало багато звинувачень, що під прикриттям вищих посадових осіб цей банк займається масовими валютними махінаціями та іншими не дуже гарними справами, за що потрібно було щонайменше позбавляти банківської ліцензії. Але то історія вже далеких дев'яностих.

У 2003 році досить великі, честолюбні амбіції привели Сергія Тигіпка на посаду Голови НБУ. До речі, тоді саме заради нього Кучма змусив піти з посади центрального банку того ж таки Стельмаха. Але в той час Сергій Леонідович відверто сприймав керівництво Нацбанком лише через призму власних амбіцій на президентську посаду, тому будь-які, навіть розумні, його ідеї і пропозиції по вдосконаленню діяльності Нацбанку та банківської системи, нічим не завершувались, бо їх проголошення було лише піар приводом для чергового інтерв'ю чи прес-конференції для ЗМІ.

У 2004 році Тигіпко, програвши Януковичу "праймеріз" за право називатись кандидатом від влади, погодився стати офіційним керівником його передвиборчого штабу. При цьому йому була обіцяна посада голови уряду, у разі якщо Янукович стане Президентом України. Але вже тоді було очевидним, що Януковичу Тигіпка нав'язали Пінчук та Кучма, тому, по-перше, було зрозуміло, що ніхто обіцянку щодо його прем'єрства виконувати не збирається; по-друге, вся передвиборча робота реального, а не бутафорського, штабу Януковича проводилась в Музейному провулку і очолював її Андрій Клюєв. Так пан Тигіпко, зовсім не бажаючи цього, перетворився в такого собі Фунта, якому прийшлось приймати на себе увесь той суспільний негатив від брутального використання адмінресурсу та фальсифікації на користь Януковича. Особливо ганебно в той час виглядало мовчання Сергія Леонідовича з приводу мерзотних пропагандистських трюків, які розпалювали міжнаціональну ненависть та провокували розкол України. Згадайте хоча б телевізійний ролик про поділ громадян України на три сорти. Ще й досі, при одній згадці про нього, у мене виникає бажання комусь добряче заїхати в пику.

З великим запізненням, лише після другого туру виборчих перегонів, зрозумівши таки всю абсурдність свого становища, Сергій Тигіпко грюкнув дверима та пішов не тільки з посади офіційного керівника штабу Януковича, але і Голови НБУ. Очевидно, що йому і зараз згадувати то лайно, в яке він тоді вліз, не дуже приємно.

Але час минув, позаймавшись досить вдало власним бізнесом, Сергій Тигіпко схоже вирішив знову повернутись у велику політику. І нічого поганого в цьому, я особисто не бачу, якби не те, що зараз пан Тигіпко вирішив зв'язати своє політичне майбутнє з авантюрами, які здійснюються під керівництвом пані Тимошенко. Це при тому, що по моральній нечистоплотності, і сама Юлія Володимирівна, і значна частина її оточення, давно вже переплюнули тих самих регіоналів зразка 2004 року. До того ж очевидно, що пані Тимошенко, і це визнають навіть її палкі прихильники, усіх, у тому числі і Тигіпка, готова сприймати лише, як слухняний інструмент своєї ходи до владного олімпу. І ніяк не в іншому статусі. Тому Сергій Леонідович буде змушений, або виконувати усі команди пані Тимошенко, щоб вона зараз йому не обіцяла, і тоді опиниться в ще більшій купі лайна, ніж та, в якій він був у 2004 році, або в якійсь момент почне пручатись, і тоді потоки багнюки виллє на нього, як сама пані Тимошенко, так і зграї її кримінального або напівкримінального оточення, з купою оплачуваних політтехнологів та журналістів.

Безперечно, Сергій Леонідович має великий життєвий досвід, і сам вибиратиме "свій шлях широкий", але, щиро кажу, не хотів би, щоб він вліз в ще одну величезну халепу, почавши співпрацювати з пані Тимошенко. На тисячу відсотків переконаний, що в цьому випадку, приводів плюватись у нього може виявитись навіть більше ніж у 2004 році.