Про держбюджет, офіційну економічну інформацію та Брюссельську декларацію
Певний час тому я замислився над тим, яким чином надалі вести свій блог на веб-порталі "Української правди". Кількість блогерів на УП постійно зростає і зараз, практично будь-який написаний матеріал, досить швидко зникає з топ-позицій, відповідно чисельність тих, хто зміг би його прочитати стає все меншою. Враховуючи це, я вирішив змінити формат донесення своє думки до читачів блогу. Починаючи з шостого травня 2009 року, я буду вести на УП щось на кшталт власної колонки. Щосереди я буду розміщувати у своєму блозі коментар з приводу тих, чи інших подій, що відбулись протягом минулого тижня. Безперечно, що у разі потреби прокоментувати щось терміново, не чекаючи чергової середи, то я робитиму це.
Сьогодні я хотів би висловитись з ряду питань, які були актуальними протягом останніх двох тижнів.
Як виконується плани по збиранню коштів до держбюджету
Почну з бюджету. Вже першого травня уряд відрапортував про виконання та навіть перевиконання мобілізації коштів до державного бюджету у квітні поточного року.
Нам би радіти з цього приводу, але слід пам'ятати, що уряд сам собі встановлює щомісячні плани мобілізації коштів, до того ж тримаючи цю інформацію у великій таємниці, тому перевірити, наскільки коректно розписано планове навантаження протягом року, неможливо. Перед тим як радіти урядовим повідомленням не завадило б також зрозуміти за рахунок чого він це зробив. Я досить детально це розбирав у статті "Ще трохи такого "виконання" бюджету – і всім буде гаплик?!", розміщеній четвертого травня на сайті УНІАН. В блозі лише зверну увагу на те, що з мобілізованих до державного бюджету 18 170,8 млн. грн. лише 8 270,8 млн. грн. є такими, що отримані від суб'єктів господарювання. А інші майже 10 млрд. грн., це або гроші надруковані Нацбанком (3400 млн. грн. – отримані в квітні кошти від перевищення доходів над видатками НБУ; 3000 млн. грн. – емітовані урядом та викуплені Нацбанком ОВДП), або проведені, м'яко кажучи, не зовсім у законний спосіб операції уряду з 3500 млн. грн. Так спочатку митники, скоріше за все за особистою вказівкою пані Тимошенко, зібрані кошти замість загального фонду незаконно переказали до спецфонду державного бюджету на відповідний рахунок в Держказначействі. Потім ці кошти теж з порушенням норм Закону України "Про Державний бюджет на 2009 рік" цільовим платежем були переказані на рахунок Нафтогазу в тому ж таки казначействі, а той, у свою чергу, переказав їх уже як податкові платежі на рахунки загального фонду державного бюджету. У реальності додаткових коштів у бюджет надійшло нуль, але задоволені залишився і Нафтогаз, бо скоротив свої борги, і податківці, тому що квітневий план за рахунок цих коштів виконали. До речі з мого нескладного розрахунку випливає, що у квітні податківці взагалі змогли чистими (з урахуванням відшкодування ПДВ) зібрати лише 1,5 млрд. грн.
Отже, неважко зрозуміти, що якщо і надалі економічна політика уряду буде настільки ж бездарною, то його переможні реляції про виконання планів мобілізації коштів до державного бюджету будуть заглушатись гулом друкарських верстатів Нацбанку та ще більш гучним гуркотом від падіння національної економіки.
Питання не в тому чи вийде Україна з економічної кризи, чи ні. Безперечно вийде, незважаючи на всю корумпованість та професійну незграбність нашої політичної еліти. Суб'єкти господарювання в ринковій економіці завжди пристосуються і знайдуть можливість виробляти продукцію та послуги, заробляючи на цьому гроші. Насправді питання полягає у тому, як швидко відбудеться вихід з економічної кризи, і наскільки вона спонукатиме політичну еліту та громадян країни до економічних та політичних реформ, та чи вийде країна з кризи сильнішою, чи ще з більш деградованим суспільством та ще більш примітивною структура економіки. Поки що, нажаль, все йде у гіршому напрямку.
Закриття економічної інформації як спосіб маніпулювання громадською думкою
Історія про те, за рахунок чого уряд виконав план мобілізації коштів до держбюджету, кореспондує з іншою проблемою – тотальним закриттям економічної інформації з боку уряду. І дії пані Тимошенко зрозумілі, бо якщо економічна інформація доступна, то тоді факти переписування заднім числом планів по мобілізації коштів до держбюджету стають відомі експертам, а потім і громадськості. У цьому випадку стає також очевиднішим подальше погіршення економічної ситуації в країні, замість проголошеного урядом її покращення. Але закриття економічної статистики крім того, що є формою відвертого маніпулювання громадською думкою, перетворюється у додаткову велику проблему для бізнесу, який не може проаналізувати ситуацію та спланувати свої дії на наступний півроку-рік.
Зрозуміло, що оце нахабне закриття економічної статистки з боку уряду можливо лише в умовах фактичної відсутності дієвої опозиції в країні. Якщо б на місті регіоналів в опозиції була б сама пані Тимошенко, то вона розідрала б виконавчу владу "як Тузик газету". Переконаний, що у цьому випадку була б заблокована парламентська трибуна, і парламент зміг би почати працювати лише у разі прийняття Верховною Радою постанови, що зобов'язувала Держкомстат, Казначейство та інші державні установи відновити оприлюднення усієї економічної статистики у тому обсязі і у ті строки, в якому це було у 2008 та попередні роки. Але відсутність реакції на ці дії уряду з боку регіоналів, я можу пояснити або тим, що вони надалі залишаються збіговиськом провінційних політичних імпотентів, неспроможних домогтись дотримання певних, характерних для цивілізованої країни, правил гри з боку виконавчої влади, або їхніми перемовинами з пані Тимошенко, і тоді будь-яка їх публічна жорстка реакція на сумнівні дії уряду, ускладнюють їм досягнення якихось підкилимних домовленостей. Який з цих варіантів більше відповідає дійсності, поки що сказати не можу, але те, що у будь-якому разі, від подібного закриття економічної інформації страждає і бізнес, і в цілому українське суспільство – це факт.
Чи заважатимуть домовленості Тимошенко з Путіним реалізації положень Брюссельської декларації
Ще одна тема, яку мені хотілось би прокоментувати, це результати московських домовленостей пані Тимошенко з паном Путіним, її політичним, та на моє переконання, ще і бізнес-партнером. Річ у тім, що у січні були розірвані одні корупційні схеми, пов'язані з Росукренерго, та створені інші, не менш збиткові для Нафтогазу.
Як мабуть вже всі усвідомили, збитковість газових угод для Нафтогазу пов'язана, як з відверто невигідними умовами закупівлі газу, так і ще більше невигідними умовами транзиту російського газу.
Але в січні, вирішуючи свої особисті інтереси з паном Путіним, пані Тимошенко повністю відсторонила від переговорів фахівців Нафтогазу та представників економічного блоку уряду, тому допустилась відвертої помилки в частині визначення обсягів газу, необхідних українській економіці. Вона певною мірою потрапила в пастку, і поїхавши в квітні в Москву їй потрібно було вирішити декілька завдань:
переконати Путіна, що усі їх попередні домовленості, пов'язанні з отриманням російськими можновладцями певного контролю за українською ГТС, залишаються в силі, і підписання брюссельської декларації це лише гра на публіку, та нічого з цієї декларації вона виконувати не збирається;
домовитись про скорочення обсягів закупівлі газу, при цьому отримавши публічну обіцянку не застосовувати штрафні санкції за невиконання укладених угод;
найти спосіб закупівлі газу для осінньо-зимового періоду без його фізичної оплати в цьому році;
домовитись про підтримку Путіна в частині примушення Януковича піти на зміну Конституції, які дозволять обирати Президента Україні в парламенті, а головне – їй зберегти за собою прем'єрській портфель.
Очевидно, що з приводу того, які насправді вона переслідувала цілі, підписуючи брюссельську декларацію, їй вдалось переконати Путіна ще до своє зустрічі з ним, і поїздка в Москву мала лише відновити довіру між партнерами. Хоча переконаний, що пані Тимошенко, обманюючи європейців, не збирається виконувати у повному обсязі своїх зобов'язань і перед Путіним, який їй потрібен лише для збереження влади у Києві.
Що ж до всього іншого, то тут усе складніше. Обсяги закупівлі певною мірою, мабуть таки, відкоригують. В той же час підписання документів з цього приводу, в тому числі в частині незастосування штрафних санкцій скоріше за все максимально затягуватимуть. Кремлівські можновладці чудово розуміють, що цим вони триматимуть не тільки Нафтогаз, а і саму пані Тимошенко на гачку, бо у разі виставлення штрафних санкцій підставляють її не тільки під серйозну критику в Україні, але навіть під можливу кримінальну відповідальність у разі програшу в політичній боротьбі, пов'язану з проведенням таки президентських виборів та програшем на них.
При цьому в Москві розуміють, що в українській політиці все досить швидко змінюється, тому підтримуючи Тимошенко у спробах примусити Януковича піти на конституційну реформу, їх завдання полягає, принаймні, якщо не в отриманні контролю, то у максимально довгому збереженні статус-кво у головному для них питанні – механізмі функціонування української ГТС, яка на сьогодні є не тільки джерелом збагачення українських та російських можновладців, а ще і створює чудові можливості для корупційного розбещення української політичної еліти. При цьому збитковий механізм функціонування української ГТС призводить до її деградації, що у свою чергу створює для росіян додаткові передумови для здійснення політичного та економічного тиску на країни Євросоюзу, маючи на меті нав'язати їм модель, що передбачатиме розбудову мережі різних ГТС, будівництво яких ті самі і оплатять, але контролюватиметься вони будуть Москвою.
У зв'язку з цим умови, на яких пропонується механізм закачування газу Нафтогазу, дає підстави вважати, що росіяни можуть на цьому етапі досягти своєї мети і зробити неможливим реалізацію брюссельських домовленостей. Якщо буде реалізована бартерна схема закупки газу взамін транзиту російського газу, то це гарантуватиме, що протягом щонайменше двох наступних років про залучення західних інвестицій в модернізацію української ГТС можна буде забути. Бо зрозуміло, що навряд чи знайдуться бажаючи інвестувати кошти в модернізацію ГТС, умови транзиту якою не забезпечують покриття витрат на її функціонування та отримання прибутків, достатніх для повернення залучених на модернізацію коштів. Саме тому пан Путін наполягає, щоб подібні умови збиткового транзиту були закріпленні міжурядовою угодою, яка б покладала зобов'язання забезпечити транзит саме на цих вкрай невигідних умовах не на юридичну особу – Нафтогаз, а на державу Україну, поза залежністю чи залишатиметься Нафтогаз у сьогоднішньому статусі, чи буде розділено, з відокремленням ГТС в окрему юридичну особу. Слід відзначити, що такі бартерні умови були запропоновані українською стороною (хоча і без закріплення цього в міжурядовій угоді), а це наводить мене на ось яку думку. Умови транзиту є відверто невигідними для Нафтогазу. Але якщо хтось втрачає, то хтось на цьому має непогано заробити. І очевидно, що ті, хто заробляє, ділять цей додатковий прибуток по мірі його отримання. І тут пропонується укласти угоду, яка забезпечує збитки Нафтогазу від транзиту щонайменше на два-три наступні роки, а Газпрому відповідно додаткові прибутки. Тобто пропонується сформувати збитки Нафтогазу та одночасно вже зараз розподілити майбутні прибутки для певних бізнес партнерів. Я думаю є зайвим називати їх ім'я.
P.S.
Вітаю всіх з Днем Перемоги! Бажаю успіхів та головне – міцного здоров'я, особливо ветеранам війни та людям похилого віку – свідкам тієї жахливої трагедії. Друга світова війна була розв'язана у 1939 році двома злочинними, людиноненависницькими режимами – націонал-соціалістичним та комуністичним, але для мільйонів радянських громадян вона перетворилась на вітчизняну, коли нацистська Німеччина розпочала війну на території колишнього Радянського Союзу. І ніщо не може затьмарити величезний подвиг десятків мільйонів людей, які на фронті та в тилу кували цю перемогу. Вони захищали не комуністичний режим, вони захищали саме цінне, що у них було, життя своє та своїх рідних та близьких. І цей їх подвиг ще на багато століть поза сумнівом залишатиметься одним з найбільш визначних подій в історії людства.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
