Шедевральні конституційні вихиляси Тимошенко з Медведчуком
На щастя, ідея переписування Конституції та перерозподіл усієї країни на двох канула в минуле. При цьому забавно спостерігати як бютівські політтехнологи роблять спроби заперечувати автентичність оприлюдненого в ЗМІ проекту змін до Конституції тому тексту, який був повністю погоджений Тимошенко та Януковичем. І цими запереченнями вони продовжують наповнювати інформаційний простір, незважаючи навіть на те, що пан Литвин підтвердив, що це той самий текст, який йому передали представники БЮТ. Схоже БЮТівські політтехнологи переконані, і не виключено небезпідставно, що якщо брехню повторити сто разів, то в неї почнуть вірити.
Але мова зараз не про бютівські технології промивання мозків, а про деякі новели цього проекту змін до Конституції, які пані Тимошенко не тільки не заперечує, а навпаки кинулась публічно захищати, не усвідомлюючи їх абсурдність та небезпечність для стабільного функціонування всієї системи державної влади в країні. Хоча цим вона в черговий раз підтверджує, що розуміння механізмів функціонування владних інститутів, розмежування їхніх повноважень, у неї на тому ж рівні, що і в питаннях управління економікою, наслідки чого всі громадяни України "мають щастя" відчувати на власному добробуті останні півтора роки.
Насправді в тому проекті змін до Конституції є досить багато розумних та доцільних пропозицій, що уточнюють механізм дії тих чи інших конституційних норм, пов'язаних з реалізацією повноважень Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Але на жаль досвід вчить, що розумні ідеї у нас мають значно менше шансів бути підтриманими та впровадженими в життя, в той час як дурниці з легкістю відстоюються та реалізовуються державними мужами. Саме тому мені у даному випадку хотілось би звернути увагу не на позитивні ідеї, які безперечно присутні в цьому проекті змін до Конституції, а на одну з тих, яка, на моє переконання, є досить небезпечною для держави.
Мова піде про ідею дозволити проводити дізнання та досудове слідство, зокрема порушення й передача до суду кримінальних справ, а також підтримання державного обвинувачення в суді окрім органів Прокуратури, також МВС України, ДПАУ, Державній митній службі України, СБУ, Рахунковій палаті України, Контрольно-ревізійному управлінню Міністерства фінансів України та постійній слідчій комісії Верховної Ради України (пункти 138 та 139 змін до Конституції).
Для того щоб усвідомити всю абсурдність цієї пропозиції, нагадаю спочатку, як врегульоване це питання в Конституції зараз. Згідно зі статтею 121
"Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами".
При цьому в пункті 9 Перехідних положень Конституції зазначається, що:
"Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування".
Чому ж в Конституції зазначено, що лише прокуратура має підтримувати державне обвинувачення в суді та при цьому не повинна виконувати функцію попереднього слідства, і чому ж досі має місце ганебна ситуація, при якій вже протягом тринадцяти років народні депутати зволікають з прийняттям законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та несформована система досудового слідства і не введенні в дію закони, що регулюють її функціонування.
Почати, мабуть, потрібно з пояснення необхідності розмежування функцій досудового слідства та підтримання державного обвинувачення по кримінальним справам в суді.
По-перше, слід зазначити, що це досить різні правові відносини, які потребують різних професійних знань.
По-друге, що значно важливіше, в суді один одному протистоять представник обвинувачення, що представляє інтереси держави, та обвинувачуваний і його захисники. Згідно Конституції вони рівні у своїх правах, тому сторона державного обвинувачення в суді має бути не тільки впевнена у винуватості обвинувачуваного, але мати безперечні докази, зібрані під час досудового слідства. У разі, якщо доказів провини недостатньо та/або вони зібрані з порушенням процесуальних норм, і суд виносить рішення на користь обвинувачуваного, це означає визнання факту серйозного недоліку в діяльності представників правоохоронних органів, які дискредитували державу в суді, не кажучи вже, що вони змарнували значні державні кошти, як під час досудового слідства, так і судових засідань. Це в Україні державних грошей ніхто не рахує, а в країнах, де право і відповідальність це не пустий звук, подібна можливість вимагає досить жорстких заходів, які суттєво обмежують ймовірність потрапляння в суд кримінальних справ, що розваляться під час судових засідань. Одним з таких важливих запобіжників є розмежування функцій досудового слідства та підтримки державного обвинувачення в суді. Особа, що проводить слідство може помилятись, порушувати норми Кримінально-процесуального кодексу (КПК), бути в полоні власних переконань про вину підозрюваного та потім обвинувачуваного. І об'єктивно вона далеко не завжди готова подивитись неупереджено на зібрані докази. Такою неупередженою, навіть критично налаштованою, має бути особа, що непов'язана зі слідством (у тому числі корпоративними інтересами того відомства, представники якого проводили слідство), і якій потім, у разі програшу в суді, прийдеться відповідати за помилки всієї правоохоронної системи держави. Такою особою в країнах з демократичним устроєм є прокурор. Саме він представляє державне обвинувачення по кримінальним справам в суді, і саме він має перевірити всі зібрані слідством докази та пересвідчитись в їх бездоганності, як з точки зору достовірності, так і з точки зору збирання їх у повній відповідності з нормами КПК. Саме він має вирішити, чи достатньо доказів для пред'явлення звинувачень у суді, чи ні. І якщо ні, то він зобов'язаний відмовитись йти у суд із "сирою" справою, якою може дискредитувати державу.
Ось чому в діючій Конституції України, у відповідності з нормами правової держави, передбачено розмежування функцій досудового слідства та підтримки державного обвинувачення в суді. І саме тому приходиться червоніти офіційним представникам України, коли у Раді Європи задають питання, що заважає народним депутатам України та українським державним інституціям привести українське законодавство не тільки у відповідність з правовою системою, характерною для демократичних країн, але з власною Конституцією.
Справді, що ж заважає? А заважає тотальна корумпованість усіх державних інститутів в Україні, у тому числі і системи прокуратури. Річ у тім, що слідство в Україні надає безмежний простір для хабарів, як у зв'язку з порушенням кримінального розслідування, так і його проведенням, у тому числі "розваленням" кримінальних справ, особливо враховуючи можливість прокуратури забрати будь-яку з них з органів МВС та СБУ до себе. Недарма, в експертному середовищі вважається само-собою зрозумілим, що вже після першого року роботи на посаді прокурора самого провінційного району, особа стає доларовим мільйонером. Вже не кажучи, про рівень області та Генеральної прокуратури. Недарма за даними ЗМІ статки загиблого за дуже підозрілими обставинами прокурора Дніпропетровської області Володимира Шуби оцінювались у декілька сотень мільйонів доларів. А ще слід згадати про політичні можливості, які з'являються у тих, хто контролює не тільки Генерального прокурора, а ще і його заступників, обласних та навіть районних прокурорів. Сьогоднішній особливий статус системи прокуратури визначає і ту боротьбу, яка постійно точиться за крісло Генерального прокурора.
Небажання позбавлятись цієї "годівниці" змушує усіх Генеральних прокурорів, які протягом останніх тринадцяти років були на цій посаді, до несамовитої боротьби за збереження під будь-яким приводом за прокуратурою функцій досудового слідства, незважаючи на норми чинної Конституції. В збереженні подібної ситуації зацікавлені і вся наша вщент корумпована політична еліта та криміналізований бізнес.
Яким же чином Тимошенко та Янукович хотіли вирішити питання корупційних та політичних можливостей, які є в діючій системі прокуратури. Може вони хотіли зламати основу корупційного механізму, який є в існуючий моделі функціонування системи прокуратури, і привести правоохоронну систему у відповідність до норм правової, демократичної європейської держави. Та нічого подібного у їх мозках навіть близько не було. Кожний з них боровся за свою частину владного пірога феодальної держави, в якій кожний з цих двох феодалів мав би свою фактично окремо існуючу репресивну машину, що зможе сама проводити слідство, сама себе представляти у своєму ж повністю підконтрольному суді.
Хтось може собі уявити всю абсурдність ситуації, коли вісім різних державних інституцій зможуть проводити досудове слідство, та ще і всі вісім будуть підтримувати державне обвинувачення в суді. Для кожної з цих державних інституцій їх відомство і є державою, і саме його інтереси вони представляли б у суді. А ще доречно представити, як би вони почали гризтись за кримінальні справи, які захотіли порушувати, та рівень кваліфікації усіх цих слідчих.
Особливий регіт має викликати слідчий апарат та склад постійної слідчої комісії Верховної Ради. Уявляєте собі склад членів цієї комісії? Так, наприклад, БЮТ обов'язково повинні були б представляти Губський з Портновим, Лозинський з Яценко, а ще Черпицький з Арутюновим. Тут слід, мабуть, зупинитись, бо там таких достойників з половини фракції назбирається. Від комуністів, беззаперечним фаворитом на членство в комісії був би Олександр Ткаченко. Від Партії регіонів, зрозуміло, гарантовані міста в такій постійній слідчій комісії мали б Шуфрич, Лукьянов, Чечетов, хоча і тут конкуренція мала би бути неабияка. Зрозуміло, що Блок Литвина та НСНУ теж не підкачали б.
Цікаво, хтось робив спробу пояснити пані Тимошенко у чому взагалі полягає розподіл повноважень різних гілок влади, а також наслідки ситуації, коли, наприклад, постійна слідча комісія Верховної Ради буде сама підтримувати державне обвинувачення в суді і там прогає. Чи можливість програшу в суді державного обвинувача по кримінальній справі навіть не розглядається, бо якщо вже звинувачує когось, наприклад, пані Тимошенко, то суд просто зобов'язаний засадити негідника, що засмутив Юлю Володимирівну, і причому надовго.
Зрозуміло, що в України функціонує вщент корумповані правоохоронна та судова системи, і ніхто не може бути захищений від кримінального свавілля правоохоронців та суддів. Але міняти ці системи потрібно не в напрямку феодальщини, з шедевральними вихилясами "знаного" конституціоналіста Медведчука, а приводячи їх у відповідність з нормами правових, демократичних держав.
